5

5.

Що сьогодні снилося? Чи снилося щось взагалі? Сірий ранок, який шурхотів по вікнах крижинками, зовсім не надихав на підйом. Хотілося знову ліпше загорнутися у ковдру. Рума заплющила очі, закопуючись у подушки, і спомин зі сну яскравою картинкою спалахнув у свідомості. Вона бігла по лісу швидко і тихо, винюхуючи здобич. Сніг товстим пухнастим покривалом встелив землю, що полегшило пошуки слідів. Вона раптом опустила погляд на землю і підняла лапу. На снігу лишився чіткий відбиток.

Рума з жахом підскочила на ліжку, важко дихаючи.  Чомусь сон налякав аж до тремтіння рук.

     – Ти чого? Жахи наснилися?

Знайомий голос змусив озирнутися. Поруч з ліжком стояла вчорашня знайома Ялна. Вона посміхнулася, присіла поруч і поклала руку на плече. Рума зітхнула і кивнула

    – Так, іноді стається.

Ялна погладила її по спині, заспокоюючи, потім кивнула на стіл, де вже чекав сніданок.

– Сенія наказала тебе збудити і нагодувати, бо ж ти не спустилася до нас, – Ялна всміхнулася, торкнулася рудої коси і з захопленням провела по ній пальцями. – Хочеш, я тобі зачіску гарну зроблю? Такі коси чудові.

– Справді? – здивувалася Рума, – Ти вмієш робити зачіски?

Ялна всміхнулася ширше.

– Так, до того, як сюди потрапити, я працювала у одної заможної пані, – а потім з сумом додала. – Вона любила мою роботу.

– А чому ти не залишилася? Чому прийшла сюди? – стало цікаво чому молода і гарна дівчина вирішила покинути місто.

– Іноді в життя стаються неприємні моменти, – Ялна погладила Руму по голові. – Ти ще маленька.

– Та, – махнула дівчинка рукою, – не така вже й маленька. А до того ж маленьким треба знати, що їх в житті чекає. Треба ж вчитися жити.

Ялна хмикнула на таке твердження і кивнула.

– Я сирота, батьків не стало коли мені було років приблизно як тобі зараз. Ми жили на невеличкій фермі біля міста. Та хіба зможе дитина обробляти землю самостійно? От і довелося іти в місто шукати собі роботу. Мене узяла тамтешня майстриня в учні. Спочатку служницею, потім, коли побачила, як я потай роблю зачіски манекенам, то й в учениці. А вже в п’ятнадцять мене направили на справжню роботу. Я працювала і жила у одної вдови. Вона була вже не молода, але любила чепуритися. Жилося спочатку мені дуже добре, думала, що боги нарешті почули молитви, але у моєї пані раптом з’явився молодий кавалер. А коли він вже став нареченим і перебрався у її будинок, то почав розпускати руки. Насправді його хвилювали лише гроші моєї пані, а зовсім не вона. А от до молодих дівчат він був дуже ласий. Не знаю, чим скінчилася їхня історія. Коли пані побачила, як він намагається мене притиснути до стіни, – Ялна з відразою фиркнула, – моя пані дуже розгнівалася, чомусь на мене, – вона знизала плечима.

Рума бачила, що розповідь не приносить Ялні задоволення, але й болю особливого не відчувала у голосі.

– Певно, тобі було дуже неприємно, – зітхнула дівчинка, згадуючи свою історію.

– Було, – погодилася Ялна, – але потім я вирішила втекти з міста, щоб і не згадувати про це. Зустріла брата Корнія випадково зовсім, а він привіз мене сюди.

– І не шкодуєш, що покинула місто? – це питання Руму дуже цікавило, бо в місті кипіло життя, а тут панував спокій.

– Ні, – усміхнулася білявка, – зовсім не шкодую. Тут, коли подумати, є купа усього цікавого. Люди чудові, і роботи вистачає.

– Але ж ти молода і гарна. Невже хочеш тут і залишитися? – Рума дивилася на дівчину, яка була схожа на яскраву квітку. Чомусь їй так здалося. – А як же кохання, не знаю, пригоди, родина?

Ялна засміялася і штовхнула Руму в плече.

– Ой, мала, пригоди… Мені, поки що, їх вистачило. До того ж навіки тут тебе ніхто не зачиняє. Це ж не монастир якийсь. Я тут працюю. Отож зароблю трохи грошенят, у місті може про мене забудуть, тоді я повернуся. Можливо, теж займуся фермою, як і мої батьки. Можливо, відкрию свою майстерню. Якщо не розгублю навички свої. А щоб цього не сталося, мені потрібна допомога, – вона хитро примружила очі, – і ти якнайкраще підходиш на роль помічниці.

Перспектива того, що їй будуть робити різні зачіски Румі сподобалася, тому вона радо кивнула. А потім Ялна пішла залишивши її зі сніданком.

За вікнами гуляла завірюха і вітер завивав під склепіннями бібліотеки. Але його холод не міг торкнутися Руми, бо зараз вона була в теплі і затишку. Так як прогулянка на вулиці відмінилася, після сніданку прийшов Ненмар і вони узялися за навчання. Потім він повів Руму на екскурсію по бібліотеці. Вражена кількістю книг дівчинка мало шию не зламала, роздивляючись полиці вщерть заповнені величезними книгами. Згодом до них приєднався Дивін, і день для Руми став цікавіший. Бо Дивін перебрав на себе роль екскурсовода і це в нього виходило навіть краще ніж в батька. Принаймні Румі здалося, що її товариш вкладав у історії більше захвату і запалу, ніж його батько. А той і не заперечував, лише з гордістю поглядав на сина. Рума помічала ті погляди і серце знову защемило. Вона на мить торкнулася кулону, що був прихований під сорочкою. Вона ніколи не знала ні батька ні матері. Але так хотілося, щоб і на неї так дивилися. Хотілося тепла маминих рук.

– О, – всміхнувся Дивін і штовхнув чергові двері, – ми прийшли.

Рума пройшла за ним, з цікавістю роздивляючись приміщення. Тут було декілька столів, чи то не зовсім столів, бо кришки їхні чомусь стояли під нахилом. І вікна, на диво тут були величезні. На столах стояли склянки з пухнастими перами.

– Де це ми? – здивувалася Рума.