Розділ 18

Анонім.

Велике приміщення було прикрите холодним бетоном, темне і похмуре. Єдине світло пробивалося крізь вузьке вікно, створюючи примарне освітлення рингу, що стояв у центрі. Цей ринг призначався для боїв — жорстоких, безжальних поєдинків, де вирішувалася доля багатьох. Я стояв у тіні, одягнений у чорний костюм, намагаючись злитися з темрявою і залишитися непоміченим.

Раптом настала тиша. У повітрі зависло напруження, коли почали прибувати гості. Кожен їхній крок лунав голосно у приміщенні, як відлуння, що розповсюджувалося по бетонних стінах. Я стояв нерухомо, спостерігаючи, як вони входили, один за одним, кожен із них по-своєму насторожений і обережний.

Я сміявся так тихо, що ніхто не міг почути. Один із гостей звернувся до мене з привітанням, але я знав, що називати по імені тут було небезпечно.

– Вітаю вас!– грубий голос почувся в моїх вухах.

 У цих стінах навіть найменша помилка могла коштувати життя. Імена тут мали свою ціну, і ця ціна була смертю. Тому я лише кивнув у відповідь, ховаючи своє обличчя в темряві і зберігаючи мовчання, яке могло врятувати мені життя.

Велике приміщення, прикрите холодним бетоном, наповнилося шепотом, коли почалася велика розмова. Один із гостей, якого я добре знав, Кріс, стояв поруч зі своїм батьком. Кріс був слабким хлопцем, завжди ховався за спиною батька, щоб уникнути небезпеки. Його страх був відчутний навіть тут, у темряві, де ніхто не міг бачити вираз його обличчя.

Його батько, навпаки, був людиною дії, завжди готовий до бою. Він не любив мовчати, і його голос лунав гучно в приміщенні, відлунюючи від бетонних стін. 

– Що зі зброєю?— запитав він різко, його очі звернулися до мене з підозрою.

Я знав, що це питання рано чи пізно пролунає. Відповідаючи, я намагався зберігати спокій: 

–Все буде зовсім скоро. Не поспішайте.

 Моя впевненість була навмисною, але всередині я відчував напругу. Цей фургон зі зброєю був ключем до нашої операції, і затримка могла призвести до катастрофи.

Кріс стояв мовчки, ховаючись за батьком, як за бронею. Я міг бачити, як він нервував, його очі бігали по приміщенню, уникаючи мого погляду. Батько Кріса знову заговорив, цього разу його тон був трохи м’якшим, але не менш вимогливим: 

–Ми не можемо дозволити собі затримки. Все повинно йти за планом!– я кивнув, хоча в темряві це було майже непомітно.

 –Не хвилюйтеся, все під контролем,— запевнив я, хоча сам був не зовсім впевнений. Ця зустріч була лише частиною великої гри, де кожен крок міг стати фатальним, і мені довелося грати свою роль бездоганно, щоб вижити в цій темряві.

Один з чоловіків, одягнений у синій костюм, виступив вперед. Його голос був суворим і нетерпеливим: 

–Так не годиться. Треба, щоб зброя була вже зараз, а її немає!– я зберігав спокій і холоднокровність, відповідаючи рівним тоном: 

–Все під контролем. Якщо ви не вірите мені, запитайте у пана Роберта, сина Крса. Можливо, він знає про зброю, але щось приховує."

Роберт, який до цього моменту стояв у тіні, раптом зблід. Його голос затремтів, коли він почав запевняти всіх: 

–Я ні в чому не причетний! Я нічого не знаю про зброю!– я не відступав, продовжуючи свою лінію: 

–Хто викрав зброю у Алана Скотта не в той час, коли було потрібно? Можливо, це був ти, Роберте?

Ця заява викликала справжній хаос. Всі присутні почали звертатися до Роберта, засипаючи його питаннями:

 –Це правда, Роберте? Ти щось знаєш?–Роберт почав хвилюватися ще більше, його обличчя покрилося потом. Він знову і знову запевняв.

–Я нічого не знаю! Я не причетний до цього! Ви повинні мені повірити!

Його слова, однак, не заспокоїли натовп. В приміщенні запанувала атмосфера недовіри та підозр. Я стояв у центрі цього всього, спостерігаючи, як ситуація розгортається. Моє серце билося швидше, але зовні я залишався спокійним і незворушним.

Чоловік у синьому костюмі не відступав: 

–Ми не можемо продовжувати без зброї. Якщо вона не з'явиться найближчим часом, ми опинимося в серйозній небезпеці.

Все під контролем. Ми вирішимо це питання, і зброя буде доставлена вчасно. Я гарантував це, і моє слово залишається незмінним,– знову втрутився я.

Слова мали заспокоїти ситуацію, але в глибині душі я знав, що ситуація набагато складніша, ніж здається. Роберт все ще стояв, мовчки струшуючи головою, його очі бігали по приміщенню в пошуках виходу з цієї небезпечної гри. Я бачив, що він не був готовий до того, що станеться далі.

В повітрі висіла гнітюча тиша, яку порушив лише мій спокійний рух, коли я витягнув пістолет. Направивши його на Роберта, я не давав йому часу на жодні слова чи виправдання. Куля влетіла прямо в його голову. Влучно. Чітко.

–Це буде з кожним, хто не слухає моїх вказівок, - гостро промовляю, переглядаючи усіх присутніх.

Мій погляд опускається на Кріса, який з болем дивиться на безжиттєве тіло свого батька. Лише потім я анонсую, що завтра, о другій годині ночі, відбудеться зустріч, на якій буде присутній сам Алан Скотт з родиною, і нам потрібно захопити владу і придушити їх.

Всі присутні одноголосно погоджуються з моїм планом. Я крокую з цього місця темряви на вихід, знаючи, що наступні кроки будуть важливими і визначальними.