Розділ 11

Агнесса

Коли його погляд впав на мене, я відчула, як він проникає вглиб мого існування, наче він читає мої думки, розгадуючи кожен мої внутрішній стан. Він не просто дивився, він абсолютно вбирав мене в себе, відверто, нестидно. Його погляд був як полум'я, що згарячо обгортав мене, ніжно, але непідвладно. Я бачила його сидячого на мотоциклі, його силует сповнений силою та енергією, але усе, що мені було потрібно, це його погляд, що пронизував мене.

Цей погляд мав вплив на мене, викликаючи хвилювання, але й одночасно подобалося. Хай він ревнує, нехай заздрить. Я відчувала себе особливою, бажаною, і це було спокусливо.

Мої думки враз перериває момент з хлопцем, з яким я танцювала не довго. Але зараз мої думки відвернулися, інша мета перехрестилася на моєму горизонті. Я захотіла випити, залишивши його погляд та мимоволі промінявши своє спокійне середовище танцювального майданчику на блискучі столи з випивкою. Я крокую до столів, відчуваючи, як погляди співдоплясують з моїми кроками, а мої думки вже далеко від місця, де вони починали.

Я стояла біля столу, взявши стакан з колою, і зробила пару ковтків напою. Під час того, як струмок коли їздив по моїй горлі, я повернула голову до Арлана. Він дивився на мене, його погляд був інтенсивним, але щось в його очах здавалося незвичайним. Я відчувала, як мої власні емоції розгойдуються, намагаючись розгадати, що відбувається з ним. Чи він щось відчуває? Чи змінилося щось між нами? Або це лише мої уявлення?

Проте в цей момент мої думки були перервані вібрацією в задній кишені джинс. Я виймаю телефон і бачу повідомлення: "Тео". Моє серце перевертається від цього несподіваного повідомлення. Мої думки тут же перенеслися до Тео, до минулого, до неповерненого. Я відчуваю, як змішані емоції борються у моєму серці: ностальгія, сум, розчарування. Це лише одне слово, але воно викликало цілу бурю в моїй душі.

– Так,Тео!– відповідаю йому.

– Я не далеко від тебе,будь обережна!– ніби наказує.

– Ти не довіряєш мені?– мовчання.

– Довіряю,але хвилююся...– не впевнено сказав. Дивно, але водночас ніжно.

– Чому? Все ж добре,– заспокоюю його,не відводячи погляд з Арлана,який вже з іншою дівчиною розмовляє.

– Всерівно,бережи себе,я поруч!– він поклав слухавку,не давши мені нічого сказати. Я знаю,що він поруч,це було завжди. Можливо,він єдиний поки що чоловік,якого я б хотіла бачити поруч. Кохання? Ні. Симпатія? Так. Притягання? Так.

А ще зараз Моніка не поряд.Коли я думаю про Моніку, я відчуваю, як смуток поступово огортає моє серце. Ми завжди були нерозривними - дві дівчини, що мріяли про великі справи в світі гоночного спорту. Тепер, коли вона розпочала свій сезон у Формулі 1, наші шляхи розділені. Відчуття розлуки і втрати починали затягувати мене в глибокий океан суму. Я вже почала скучати за нашими розмовами, за сміхом, за надією та мріями, які ми ділилися.

Проте, навіть з цією тугою в серці, я повернулася до будинку. Крок за кроком, мої думки розійшлися, як туман перед сонцем. Я відчувала, як звук кроків зливається з моїми внутрішніми відчуттями, стаючи своєрідним спокійним музичним фоном. І хоча Моніка зараз далеко, в нашій розлуці знайдується якась надія на повернення, на зустріч, коли час і доля знову зведуть нас разом.

Під час руху в сторону будинку я відчувала, як мої кроки стають швидшими, майже поспішними, наче я намагаюся втекти від своїх власних думок. Тримаючи стакан з колою, я відчувала його тепло в руках, але це не відволікало мене від моїх власних внутрішніх бурь, що тривали в моєму серці.

Мої кроки були впевненими, але усе ж здавалося, що я біжу від чогось, що мене переслідує. Відчувалося, ніби за моїми плечима стежили, хоча я знала, що це лише власні думки, які відбивались від моєї внутрішньої боротьби. Але все можливе, можливо й слідкують за мною.

Мій погляд фіксувався на будинку, і кожен крок наближав мене до його дверей, до мого пристановища, де я можу тимчасово забути про все, що турбує мою душу. Але, незважаючи на мої спроби втечі, велика туга все ще ледь трималася на поверхні, готова випливти при першій нагоді.

– Куди поспішаєш, Агнесса?– чую голос позаду себе. Я повертаюся ночаги та тілом до голосу. Бачу Кріса,який роздвинув руками в сторони та йде до мене.

– Шукала тебе,– брешу.

– Я ніби відчував,– відповідає, підходячи ближче та стаючи навпроти мене. Відчуваю, що з нього йде запах диму та ноти алкоголю. Розібрати не можу до кінця.

– Можливо...– він підняв свої брови.

– Чому приїхали з Арланом? Ви що...– починає говорити,але я не даю сказати.

– Ні,ми не разом,можеш це всім сказати!– швидко,але чітко говорю.

– Добре,добре,я ж нічого не маю проти,не показуй себе,– я засміялася,він теж.

– Гаразд!– я махнула головою. Він продовжує дивитися на мене.

Коли рука Кріса торкнулася моєї талії, я відчула, як хвилювання пробігає по всьому моєму тілу. Цей легкий контакт викликав хвилю емоцій, що збурювали моє серце. Моє дихання стало нерівним, і кожен пульс моєї крові здавалося пронизував мене глибше.

Але Кріс повернувся до дверей будинку, і мій розгублений внутрішній світ раптово зупинився. Я залишилася тут, стоячи посеред подвір'я, з останніми відлуннями його дотику на моїй талії, як нагадуванням про щось недосяжне. І хоча моя рука все ще тримала стакан з колою, моя увага була вже зосереджена на віддалених контурах дверей, які відокремлювали мене від того, чого я насправді бажала.

– Ходімо,поговоримо!– промовляє,а я лише махаю головою.

Ми разом з Крісом підійшли до будинку, і коли ми увійшли в нього, мене вразила голосна музика, яка наповнювала кожний куток приміщення. Я відчувала вібрації від басів у своїй грудній клітці, а ритмічні удари віддавалися в моїх вухах, як симфонія, яка вибухала в моїй душі.

У кімнаті було повно хлопців і дівчат, які танцювали, сміялися і насолоджувалися моментом. Я помітила, як дівчата розлучалися зі своїми блузками, а хлопці підходили, обнімали їх і цілували. Цей видок змусив мене відчути себе чужою, відділеною від всього цього.