Розділ 4

Арлан

Я ніколи не міг подумати,що вона така. Зміна зробила її вродливою. Пам'ятаю,як раніше вона носила окуляри та дурні косички. А зараз. Та в мене немає слів. Наскільки ж вона… Сука. Мені не потрібно про неї думати.

Але я не можу не робити це. Її світле волосся,голубі очі,як океан,змогла шкіра,яка сяє. А ще три роки тому вона була іншою. Змінилася. Думок багато. Особливо зараз.

Зараз я бачу її. Вона впевнено керує своїм мотоциклом. Її тіло рухається,як і її мотоцикл. Вона влучно їде по дорозі,де вже немає автомобілів. Лише одна. Сука. Це хтось з її друзів? Вони їдуть на одному рівні,а вона щось йому показує. 

Бурхливі емоції? Так,є таке. Як комок в горлі. Як чимось горячим торкнулися до шкіри,що воно залишило слід. Неначе забирають найцінніше. Ціную я її? По крайній мірі,то так. Я з самого дитинства ходив з нею,грався,був там,де вона ходила своїми ногами. Але ще знаю,що вона мене ненавидить за течщо я зробив.

Чи хотів я це робити? Ні,але я боявся. Боявся,що мене засміють. Але зараз,я про це сильно жалкую. Краще б мене засуджували,але я був би щасливий з нею. Який же я дурень.

Тому під'їхавши ближче до центрального поля,де саме будуть відбуватися перегони,я побачив своїх хлопців,які були біля неї. Всі були біля неї. Як тільки вона під'їхала,всі почали збігатися,щоб побачити її.

– Тоді,хто хоче позмагатися з нашою Агнесою?– чую питання від Томаса. Треба діяти.

– Я хочу!– крикнув я,а люди подивилися на мене. І вона теж.

– Вітайте,наш Арлан,– всі закричали,а звуки моторів додавали серцю ритм.– Будешь змагатися?– такі дурні питання.

– Звісно,я заради цього й приїхав,– я шукаю її. І ось. Я її бачу. Вона стоїть біля дівчат,спілкуючись з ними. 

– Агнесса…– хлопець покликав її. Вона за мить поглянула на нього,а через секунду на мене. Трішки зібране волосся,виразні губи,які були нафарбовані бордовим кольором.

– Стоп,друзі, можливо нехай Агнесса та Арлан позмагаються? Ви ж згодні?– Гліб. Він вже реально випив. Його разносить. Це навіть і смішно,але я тримався. 

– А що? Можна,якщо звісно Арлан Скотт не проти,– ігриво сказала вона,вперто дивившись на мене.

– А чому я маю бути проти?– вона засміялася. Всі засміялися.

– Можливо,тому що ти боягуз?– вона привертала увагу всіх. Це було гарно. Але треба грати по моїм правилам.

– А ми це й перевіримо!– голосно крикнув Томас,не даючи сказати. В мене були слова,щоб відповісти.

– Тоді,поїхали,Арлан Скотт,– вона почала одягати шлем.

– Поїхали, Агнесса Скотт,– я сказав ще спеціально. Вона оцінить. Ой. Вже оцінила. Вона зараз мене вб'є чи що? Страшно то як.

– Аллен!– заперечує.

– Скотт!– я теж не промах.

– Агнесса Аллен!– знову заперечує.

– Ну подивилося,якщо виграю,то будеш Агнесса Скотт,а якщо виграєш ти,то так і будеш Агнесса Аллен.– я чую хіхікання. Позаду. Не стану на це звертати. Тут лише тиша,а люди слухали нас. «Нас». Мені це подобається.

І в одну мить ми одночасно прямуємо до лінії старту. Адреналін,він як наркотик. Такий кайф. Але з ним треба бути й обережному.

Люди збігаються. Ставлять ставки на нас. 

– Ну що ти, тигреня?– вона провернула голову на мене.

– А ти що?– я потиснув плечима. Це так смішно.

– Ти готова?– почув я Томаса,який стояв попереду нас,питаючи. Я поглянув на неї,а вона лише махнула йому.– Готовий?– махнув.

Хлопець дістає пістолет та робить постріли в небо. Поїхали. Я натиснув на газ та почав їхати. Швидкість наче колисала мене. Кровь шла по венам так швидко. Але мене обганяє дівчина.

Волосся розгойдане вітром, а очі дівчини вражено динамікою миттєвості. Мотоцикл обертається на гострій дорозі, а у мене серце б'ється у ритмі шаленої свободи. Її обличчя було закрите шлемом,але  я бачу,як на її обличчі з'являється захоплення, а вираз віддзеркалює владу над швидкістю та адреналіном перегонах.

Вона, наче танцюристка адреналіну, водночас втілює в собі свободу і силу машини. Кожен її рух схожий на чарівний танець серед перегонах, а мотоцикл під нею стає подовженням її власного духу пригод. Я спостерігаю, як вона зливається із вітром, стаючи одною з траси, а її погляд виражає велич і невпинна жага.

–Спробуй мене догнати, ангеле! На цьому треку ти побачиш, хто тут справжній чемпіон!– крикнув,відчуваючи від неї агресію. 

–Ти можеш намагатися, але я вище тебе буду завжди. Приготуйся бачити лише мої фари впереді!– ця гра. Я відчуваю це від неї.

– Спробуєш випередити моє жгуче бажання перемогти? Але я буду першим тому,що –це буде неперевершено!– роблю більшу швидкість. Тримаюсь кермо дуже сильно,стискаючи на ньому пальці.

–Готуйся відчути силу моєї машини, хлопче! На цьому треку ти побачиш, що дівчата теж можуть вести гарячі заїзди!– та вона ще та штучка. Ми їдемо на рівні,лише пару сантиметрів відділяють. Вона поки що попереду.

Це виглядає, що гра серйозна. Здавалося, я завжди контролював ситуацію, але це виклик виявляється захопливим. Можливо, це саме те, що мені потрібно – трошки конкуренції для додаткового заохочення.

 Вона обганяє мене.Вона справжнє відкриття. Як це вона мене обганяє? Мабуть, це те, що мені потрібно – новий виклик, який підштовхує мене до моєї межі. Давайте подивимося, на що вона здатна, але я не віддам перемогу легко.

 Знову попереду...Вона виявляється справжньою конкуренткою. Я навіть не очікував, як це можливо? Але це захоплює, чесно кажучи. Можливо, це поштовхне мене ще сильніше. Нехай гра почнеться – час показати, хто тут справжній чемпіон.

Хвилює, що вона виявилася настільки швидкою. Це непередбачувано, але цей адреналін... це те, що мені завжди бракувало. Мабуть, це час підняти планку.

 Невже вона виграє мене?Але вона вже так близько до фінішу. Неймовірно, як швидко все змінюється. Але нічого, не здаватимусь так легко. Час докласти всі зусилля, щоб випередити її на останніх метрах.

Здається, що вона вже на фінішній прямій до перемоги. Це вражає, але ніколи не здавався легко. Знаєте що? Якщо вона виграє, нехай це буде великою грою. Але я не відмовлюсь – час віддати останні краплі енергії, і, можливо, створити несподіваний поворот подій.