Розділ 2

Арлан

– Друже, скільки ми можемо тебе чекати? Ми ледве не померли, чекаючи тебе..–крикнув мені Джордж,поки я крокував до них.

– І вам привіт,– в руках я тримав ключ від свого мотоцикла,а на голові вже був шлем від нього.

Повітря в Португалії інше. Не таке,як в Іспанії. Та це навіть більше дає переваг. Я не був біля океану вже дуже давно. Але антарктичний океан тут гарний,як ніде. Його хвилі,кристально-блакитна вода,яка переливається на сонці

А ще вона. Маленька дівчинка, яка носила окуляри та дурні хвостики. Пам'ятаю,як вона бігала за мною,вважала, що вона мені подобається,чи щось такого. Але мої батьки,її хрещені батьки,тобто моя мама. 

Моя мама обожнює її,і це нормально. Але не дивлячись на це,в мене є сестра. Найкраща сестра,яку я обожнюю. Валерія. Не класичне ім'я для нашої родини,так як в нашій родині,майже всі імена на букву “А”.

Вона молодша за мене на два роки. Закінчила навчання,а зараз пішла до університету по журналістики.Вона завжди це любила,от чесно,з самого дитинства.

– Де ти так довго був?– Елдер. Молодший брат Агнеси. Не дивлячись,що я ненавиджу його сестру,він для мене найкращий друг. Він ніколи мене не кине та не підведе.

 –Щоб ви розуміли,мої батьки не хотіли мене відпускати,але я тут,– посміявся я. 

– Знаю,тому що твої батьки сказали,що ти поїхав,– голос Елдера. Я лише подивився на нього та посміхнувся,– Моя мама запитувала про тебе,але твоя відповіла,що ти поїхав,– все так як є. Не хотілося мені сьогодні обіймів та розмов про те,як я подорослішав.

– Який план?– Нот,який готувався заводити свій мотоцикл.

– Ми ж домовлялися на вечірку до…,– пауза пролунала в Елдера,– До Гліба,згадав,- я лише махнув головою.

– Так,тоді вперед,– хлопці посміхнулися мені,одягаючи свої шлеми. Рев моторів пролунав у вухах.  І це було лише три з п'яти.  Але коли я рев пролунав біля мого мотоцикла, сміх друзів був чути добре.

І вже коли сівши на мотоцикл,я відчув адреналін,який не відчував так давно. Дано не сідав на нього,а зараз в мене ніби крила,які випрямились та стали вести мене по дорозі.

Друзі їхали біля мене. Ми їздили між автомобілів. Швидкість ставала більшою,а серце билося швидше. Обожнюю це відчуття. Коли ти вільний,коли тобі не треба нічого говорити,не чути людей,які вчать тебе жити,чи щось того.

Вільна людина та, хто в найменшій мірі усвідомлює свою несвободу. Свобода настільки властива людині, що навіть її противники здійснюють її, борючись проти її здійснення. Правда полягає в тому, що ми ще не вільні, ми просто здобули свободу бути вільними, право не бути пригноблюваними.

Їхати довелося не довго,так як ми були вже біля будинку. Будинок був в яскравих стрічках,які світилися. Позаду нього було видно басейн,де були хлопці та дівчата. 

На рев моторів звернули увагу всі. Під'їхавши ближче, до нас підбігли дівчата. Але мою увагу привернула дівчина. Вона стояла біля свого спортивного мотоцикла, волосся світлого кольору,а в руках шлем. 

Ми зустрілися поглядами. Через відстань,але я бачу її блакитні,як океан очі. Вона дивиться на мене,переводячи погляд на дівчат,які були біля мене.

– Арлан,я чекала тебе,– голос Вікі пролунав біля мене. Ця дівчина була з чорним волоссям, гарна фігура,яку так люблю,коли вона піді мною. Можливо вона ніколи не здогадувалася,але вона тільки для розваг.

Але зараз я дивлюся на неї. На незнайомку,яка когось мені нагадує. Вона ідеальна,її рожеві губи,які так хочеться скуштувати. 

– В мене немає часу,– беземоційно сказав їй я, дивлячись на іншу. Та й вона це помітила,але нічого не сказала.

– Дівчатка,ми приєднуємося пізніше,– спокійно сказав Нот. Якщо я ще буду до цього часу з красунею,яка стоїть папу метрів від мене.

Я помітив,що дівчата почали йти від нас,залишаючи нас самих.

– Кого я бачу?– Гліб. Нещодавно він стояв біля своєї подруги, ім'я якої хочу дізнатися,а зараз наближається до нас.

– І тобі привіт,– крикнув я.

– Ласкаво просимо,Арлан,– він підійшов до мене та простягнув руку.

– Дякую,до речі,що за дівчина була поряд біля тебе?– я пальцем показав на дівчину. Він лише поглянув,куди саме я показую.

– Ти про ту,яка на мотоциклі?– дійшло.– Так це наша Агнесса Аллен, невже не пам'ятаєш?– Господи,невже це вона?  Її не впізнати,така краса,а лише пройшло три роки,як я її не бачив. 

– Змінилася вона,– Гліб махнув головою.

– Так,але ж красуня,так Елдер?– з насмішкою запитав.

– Це ви про що?– Елдер зробив пару кроків до нас.

– Про твою сестру,– ледве сказав я.

– Та невже? Що сподобалась?– запитання прозвучало в друга. Але справді,вона змінилася,стала вродливою,та не такою,якою була.