Епілог

 Епілог

— Натко Василісківно, а що там далі було? 

На мене з цікавістю блимають три пари очей, які відмовляються спати. Навідріз. Поки не взнають, чим же моя історія закінчилася. 

— Діти, я вам і так все, що в книзі було, прочитала, час відпочивати. Тиха година, тож будь ласка, вкладайтеся на бочок, кладіть долоньки під щічки, і не заважайте засинати іншим. 

— Натко Василісківно, хіба можна заснути, коли я не знаю, що врешті із пітоном сталося?

— І бабусею Цицею!

— І Самантою!

— І Денисом!

— І Артемом!

— А мене цікавить, до чого там була кипляча калюжа, та чому там муха зварилася!

— Так Кнопа все-таки свого татка знайшла, чи його аборигени з’їли? 

— А мені жабу шкода!

— А я теж морозива хочу, і щоб ціле відро одразу!

У групі стає гамірно і Сонько-Дрімко одразу ховається за фіранку. Бідолашний. На відміну від мене, йому дуже нелегко працювати у дитсадку. Час випускати Бабая. Хоча ні, не зараз. Він на мосту Страшків вартовим влаштувався, щоб ніякий кошмар не зміг у дитячі сни прослизнути. 

— Добре, добре, діти. Зараз я вам по черзі уявний ключик кину, а ви ним замочок на ротику замкніть, щоб ніякий звук звідти не вибіг. Домовились? 

Ритуал з ключиком діє безвідмовно. У групі знову запановує тиша і тільки чутно, як десь далеко у полі гуркотить трактор. Як же я за татом скучила. Він знову у відрядженні, а у Лизогубівці жнива на носі. Місяць липень розпочався.

На дерево поряд з вікном спальні всілась ворона і голосно закаркала. На що вона мені натякає? А, розумію. Саманта у гості зачекалась. Невже моя мрія здійсниться і скоро я Кнопу обійму? Цілих п'ятнадцять років минуло, відколи ми  з нею не бачились. Ось зараз бешкетників спати вкладу, і одразу додому. Валізи схоплю, з мамою попрощаюсь, і ту-ту до Австралії! Два роки на візу чекала, ось і дочекалась. Сподіваюсь, встигну на День народження подруги. 

Відколи я працюю вихователькою у дитячому садку “Сонечко”, навколо веприків побільшало, а діти слухняними зробилися. У моїй групі шкоду роблять тільки Стасик, Діма і Поліна, та й то, скоріше задля цікавості, бо хочуть самостійно навколишній світ дослідити. Насправді вони не вредні і когось дуже мені нагадують. 

— Дітки, давайте домовимося: я лечу до Австралії, а як повернусь, то все-все вам докладно розповім! У мене за півгодини  автобус до Сум, звідти потяг до Польщі, а потім літак до Сіднея. Лишаю вас на Крисю Копитівну. Ой, я хотіла сказати, Орисю Капитонівну. Вона мене підмінить, доки я подорожувати буду. Не сумуйте, маленькі, це не надовго. Всього два з половиною місяці. Вони швидко промайнуть, обіцяю. Ведіть себе слухняно, і я вам щось дивовижне привезу.  Як прокинетеся, вам нянечка Олена Павлівна солоденький сюрприз передасть. Розумієте, у мене відпустка починається і я б хотіла її у подруги в автралійському Сіднеї провести. Страх, як кортить національні парки відвідати. Почну з Варба Кадарбу. Не плутати з Абра-Кадаброю. Може, у киплячому гейзері муху знайду. Ну, якщо не муху, то татка Саманти, точно. Він там поряд свої знамениті картини малює. А ще у Сіднеї тиждень моди відбудеться і я нізащо не можу його пропустити. Чому? Тому що у тамтешньої дизайнерки одягу Кім Еллері моя сестра Аліса моделлю працює. Та й це ще не все. У музей сіднейський заскочити мушу, щоб Дениса побачити. Він там науковим асистентом працює, різних риб вивчає, бо іхтіолог за професією. А ще знаю, нещодавно Ден Артема до себе покликав, комп’ютерні програми для власних наукових досліджень розробляти. Ну все, я побігла, а на вас Сноляндія чекає. Солодких снів, мої пташенята, солодких вам снів і ніяких кошмарів. А, ще одне. Мало не забула. Поліно, прослідкуй, будь ласка, щоб Стасик з Дмитриком світляка із банки на волю випустили, а то під марлечкою йому негоже сидіти. Він же не іграшковий!