Розділ 33 Заключний

                                                                        Розділ 33

                                                                       Заключний

Бабця Циля глянула у настінне дзеркало і підморгнула сама до себе. Промимрила у бороду: 

— Як добре, коли маєш справу з дітьми. З ними простіше домовитися. Та так, щоб вони ні про що не здогадалися. — а тоді голосніше, щоб ми всі почули:

— Постійте, голуб’ята мої сизокрилі, не кидайте немощну бабцю на поталу змієві. Хіба вас казки досі нічого не навчили? Я вам дещо розповім, а тоді самі вирішуйте, що робити. Якщо хочете почуту мою думку, то вам взагалі не треба у Сноляндію вирушати. Це небезпечно, та й там усе вже вирішено до вас. Тато Саманти порушив головне правило – викрав кристал “Серце Сновидінь”, а ним, між іншим, можна місця сили розпечатувати. 

— Ну і що це доводить? — огризнулась Саманта. — Анічогісінько. 

— Не огризайся, Саманто-матанто, не доросла ще стареньку повчати. Апреца латуо волонта ді раівічінарі, ма танто пер нон сіамо май статі легато. — скривилась бабця і пояснила:

 — У перекладі з італійської це значить: “Я ціную твоє бажання поєднати нас, проте, для початку, ми ніколи не були близькими.” Щоб ти знала, внучко, це все доводить, і навіть більше. Мандруючи Сновидіннями, твій любий таточко необачно використав силу, що здатна фізично переносити речі зі сновидінь у реальний світ і самому потім безперешкодно у ньому існувати. Так він і познайомився з твоєю мамою, а натомість мене запроторив спочатку сюди, а потім у Сноляндію. Пренутато ун волю. Ти купила мені білет у забуття, коли мала нахабство з’явитися на світ рівно сім років тому.

— Не розумію, бабусю Цилю, це тому у тебе така неприязнь до мого тата? За те, що він покохав мою маму, ти ладна його назавжди у “Кошмаріусі” лишити? Тільки не кажи, що я замала, щоб про любов говорити. І не дивись на мене так, наче я у всіх твоїх бідах винна. Будь ласка! 

Хитра Кнопа знає, що магія вихованих любить. Ну дає! Стриже і бриє, як каже мій тато, коли я від наклепів Аліски відкараскуюсь. Ну що б там не було, сказала “а”, бабусю Кікіморо, кажи і “бе”. 

Бабця одним оком глипнула на кристал, що досі сиротою лежав на столі, а другим киплячу калюжу оцінила. Щось прикинула, махнула рукою, навіщось  підійшла до вікна і зайорзану фіранку поправила. Звідти у повітря злетіла муха і  голосно задзижчала. Прямо не муха, а цілий воєнний гелікоптер з генералом супротивної армії на борту. І тут до мене дійшло. А що, як так і є? Що, як насправді це не муха, а замаскований сноляндський літак, у якому Ігноратор сидить? Хіба так не може бути? Як думаєте, сходиться? І я так вважаю. Треба Кнопі просигналити, і то чим скоріше, тим краще, бо потім пізно буде. 

Повертаюсь спиною до Саманти і заводжу ліву руку за спину. Як же вона вчила, дай, Світляк, пам’яті. Треба відкрити долоню, заправити великий палець всередину і закрити кулак. Є. Повертаю голову назад і зиркаю на подругу. Не помітила. От же ж, засада. Спробую ще. Один – долоня, два – палець, три – кулак. Жест є, реакції – нуль. 

Матанто-танто-туті-фруті, як бабуся Циця каже. А вона, як виявляється, італійка, а я й не знала. Ось звідки у Кнопи любов до фріттати. Це омлет по-нашому. Не думайте, що я така розумна. Просто це слово Сіма нам з хлопцями у дитсадку сто разів пояснювала. Кнопа була ладна ту фріттату на сніданок, на обід, і на вечерю їсти, і казала, що та їй ніколи не набридне. Як мені борщ зі свининою, а Алісі – варений буряк.   

— Кно-о-опо, дивись, там Ігноратор! — верещу я. 

— Де? 

— Та ондечки, осьо-сьо, он та муха, яка зараз у киплячу калюжу приземлилась, чи я хотіла сказати, приводнилась! Чи може вже й зварилась, доки я це кажу. 

Еге ж, кінці в воду, ніби нічого не було. Браво, бабусю, браво! Дуже розумний хід з вашого боку, подумки аплодую я. Ось у кого насправді Саманта мізками вдарилася. Ой, тобто вдалася. Ну, і що далі? Я, наприклад, у глухому куті, а ви?

 І тут Кікімора вирішує ще один козир із рукава дістати:

— Онучко, не дивись на мене так, наче риба на черв'яка, краще послухай і зроби висновки. Твій татусь таємно одружився з дочкою нашого батька, а це у австралійському племені "Аранда" категорично забороняється. Потім він активував чуринг Світляка і заховався у моїх сновидіннях. З часом осмілів від безкарності і став проникати у суміжні світи, в тому числі, у людський. Розумієш, Світляк – це одне із його втілень. 

Ага, а ще він – Ворона і Баобаб, хихичу я. Ось на що мені Ігноратор натякав,  коли говорив, щоб я у ворону з лука не цілилась,  бо можу ненароком людину підстрелити.

— Даремно смієшся, Натко-курчатко. Так, а ще він Ворона і Баобаб. Сідай, тобі дванадцять балів. Дістань щоденник, спустись у погріб і удаву на оцінку подай, він курчат любить, тож твої розумові здібності оцінить, як слід. Можеш не сумніватися, ти у першому класі відмінницею будеш, не те що моя недалекозора внучка.  

— Цього не може бути. — округлює очі Саманта. — Як це можливо?

— Що саме: те, що ти не така розумна, як тобі здавалось, чи те, що ти без окулярів далі свого носа не бачиш? А, можливо, і те, і інше? Тож надалі не будь такою самовпевненою, а слухай і запам’ятовуй. Цього у Вікіпедії не напишуть. Відкрию тобі страшну таємницю: насправді людський дух не єдиний, а роздільний. Він здатен втілюватися одразу у декілька істот або ж предметів із тотемних міфів і обрядів. Та нащо я тобі це розповідаю, тобі ж образа на мене та твого непутящого татка зосередитись не дає. Обплела тіло, наче удав, і ось-ось за шию вкусить. 

— Не вкусить, навіть не сподівайся. Кристал не дозволить. Його силою досі Натка володіє, тільки до кінця свою владу над ним не усвідомлює. Вона мене захистить. А ти, бабусю Цециліє, давай не крути, а розказуй далі. Я все прекрасно розумію. Так добре, що тобі і не снилося. Та куди тобі, ти ж і так цілих шість років спала, а довго спати – шкідливо для здоров’я. Я тебе не засуджую, просто так вийшло.