Серце сновидінь

Розділ 32 Виживання. Режим Хардкор

Розділ 32

Виживання. Рівень Хардкор.

— Де мені знайти третю вівцю? Мені терміново потрібна третя вівця. Поки що я не голодний. До речі, тут дерево зрубане. Це дуже дивно. Хтось пеньок зрубав.

— Може, це ти його зрубав, і пішов.

— Ні, серйозно, це не я його рубав. Не пам’ятаю. Це що, баг? Я зараз знаходжусь біля озера і у мене є галявина і дерева. Все, що потрібно. А ще мені потрібно в шахту, щоб я добув камінь.

— Артеме, якщо я програю, я більше не повернуся у цей світ. Ти розумієш, якщо я програю, я більше ніколи сюди не повернусь.

— О, вівця чорна, ура! Давай, терміново рубайся! У сенсі? А я вже собі скрафтив дерев’яний меч, ха-ха! Так, мені треба терміново добути квітку. Так, де квіточки?

— Артеме, я вже камінь добув.

— Ти що, знущаєшся? Де ти вже шахту знайшов?

— Я сам її викопав.

— Молодець, а я все ще шукаю. О, ягоди! Треба зібрати. Давай. Жратва, як не як.

— Ой, там кріпер!

— Крекер?

— Кріпер.

— Кріпер, шкіпер…

— Дивись!

— Та я бачу. У мене ж екран твій.

— Чого це ти головою махаєш? Ти мені головою махаєш.

— Ага. Я зараз цейво, по горах ходжу. О, білі квіточки! Те, що треба. Білий барвник для білого ліжка. Так. Мені потрібні три квіточки. Раз, двас, і три. Все, у мене є три квітки. Я можу собі барвник скрафтити. Три барвники.

— Артеме, у мене така біда: кріпер вибухнув.

— У сенсі? Зачекай, я білий барвник отримую.

— Артеме, це не жарт. У мене кріпєр вибухнув.

— Ну і ну! Так, раз вовна, два вовна, три вовна. І як це сталося?

— Я хотів кріпера вбити, щоб пороху добути.

— Почекай. Я з верстаком працюю.

— Звісно, тобі завжди ніколи, коли у мене проблеми. Я хотів як краще, а вийшло, як завжди. Проїхали. Ось, що мені потрібно, – водичка. Хоч покупаюся.

— Не заважай. Я будую ліжко. Все, ліжко готове. Тепер вночі зомбі та скелети мене не зацапають.

— Оце так дивина, тут сніг.

— Ти потрапив у сніжний біом?

— Ні, це камінь, а я думав, що сніг.

— Пф-ф-ф! Геніально! Камінь – це сніг, а сніг – це камінь.

— Геніально, дякую, що зацінив.

— Я зараз побіжу, мені треба терміново їжу знайти. Я зголоднів, до речі. Поїм.

— Артеме, я стояв на носочках.

— Так, я теж з’їв чотири шматочки м’яса і мені нормально.

— Я не про те. Я стояв на вершині гори і міг упасти.

— Ну не впав же. Гм… Через тебе я зупинився. Тут біла галявина. Не розумію, де мені знайти селище.

— Тобі можна спати?

— Я ліжечко скрафтив, та поки що день. Ні, мені треба в шахту. Мені терміново потрібна шахта. Шахту, шахту, шахту. Ти чого замовк, тільки не кажи, що загинув. Тут берези. Можливо, і павутиння знайдеться.

— Хитруєш?

— Хитрую. Зізнайся, що ти у креативі для себе взяв?

— Не скажу. Зараз я собі “ранок” прописую.

— Ти що, знущаєшся, адже так нечесно. Проте, якщо ти в Хардкорі граєш, то можна. Хоча це й важко.

— Нарешті тут я можу пробігти.

— Що, реально?

— Так, дивись. У Хардкорі і я можу прописати собі команду.

— О, тут ямочка непогана. Треба камінь добути. Натискаємо на камінь. Є камінюка. Ура, вийшло.

— О, у мене вже ранок. Артеме, я собі ввімкнув ранок. Доброго дня! Це ранок. Все видно.

— Ой, а у мене ніч наступає.

— А я жерти хочу.

— Ти завжди жерти хочеш.

— О, вівці! Мені так пощастило, Артеме!

— Що?

— Тут так багато вівців!

— А в мене, в принципі, ліжко уже готове! Можу спокійно собі спати лягати.

— У мене ні одної не було, а тепер аж чотири вівці.

— Що? А я бігав по всьому полі і знайшов тільки одну. Проте скрафтив собі ліжко. Нарешті ліжко є. Тепер беремо верстак. Крафтимо кирку. Обов’язково слід скрафтити кирку. Кирка є. Ура.

— А мені треба скрафтити сам верстак. Чотири білих вовняних блоки мені вистачить?

— А ти барвники добувай, ними можна вовну фарбувати.

— Я не хочу барвники.

— Так зручніше.

— Підкажи, як крафтиться ліжко?

— Просто: бери три дошки і три блоки вовни.

— Дякую, я уже собі скрафтив.

— Невже? Молодець. А я тут бігаю. Іду по дорозі, а в голові ля-ля-ля!

— Мені на піч не вистачає.

— Каменю? О, тут вівці!

— Так.

— Чудово, зараз м’яса добудемо. Ну, заразом і вовни. Раптом знадобиться друге ліжко. Все. Пір’їна є. Не знаю, для чого мені пір’їна, можливо, я буду нею лоскотати.

— Артеме, я ледве не зіпсував графіку Майнкрафта.

— Стопе! У мене маленьке питання. Тут риба є? Я бачу лосося. Бачу лосося і зараз його спіймаю. Давай вже ловися, бо повітря мало.

— У мене є пічка! Я не помру від голоду!

— От блін! Коротше, не виходить у мене риби добути. Зовсім. Так, доведеться мені без риби жити.

— О, Артеме, тут їжа, їжа, їжа!

— Невже досі ти із вівців не отримував їжі, їжі, їжі? Денисе, знаєш що? Я тобі дам одну пораду на все життя.

— Яку?

— Знаєш, що ні в якому разі не можна у Майнкрафті робити?

— Що?

— Будувати будинок. Це якщо ти не у селищі.

— Чому?

— Тому що коли ти його побудуєш, а потім забудеш, то усі матеріали пропадуть.