Розділ 28 Шептун

Розділ 28

Шептун

Опитування завершено, “камінець-не-брехунець” повернувся, а Саманти немає. 

   За результатами у першому окрузі «Заповідний парк і цілинний степ» найбільше голосів отримала степова Гадюка. Чи тому, що вона вже до першого класу ходить і Червону книгу замість Букваря читає, а чи тому, що дуже вихована, я не знаю. 

   У другому окрузі «Зимові приміщення, або антилопники» виграла антилопа Гну. Знаю я її. Пригрозила всіх затоптати, якщо програє, от і все.  Я сама так інколи роблю, коли Крися Копитівна не бачить. Тільки це секрет. Нікому не кажіть. 

   У третьому окрузі “Штучні ставки” перше місце зайняв Чорний лебідь. Точно відьмак, а брехав, що ні. 

У четвертому окрузі «Екскурсійний маршрут» від радощів стрибає африканський Страус. Підозрюю, що він зібрався з силами, дав копняка Шептуну, і той у вирій замість нього полетів. От би зараз у страусихи яйце випросити та два кілограми готової яєчні вмегелити! Голод – не тітка. Уявляю, що б на це Аліска сказала. “Натко, ну в тебе і апетит, дивись, маму не з'їж. Ти, як той страус, що ковтає усе, що в зоб поміщається, а потім на п’ять метрів з хати вистрибуєш.” Я б не образилася, чесно. Аліска сама, як страусиха. Чому? А тому, що у неї мозок розміром з око. Тільки ви їй про це не кажіть, бо вона мене вб’є. Та не страусиха, а Аліска. А може, і та, і інша.

У п'ятому виборчому окрузі під довжелезною назвою «Загони Великого Чапельського поду», виявився мажорний форс. Ну, це те саме, як я у коров’ячу какульку наступлю, або коли щось піде не по плану. Що саме сталось? Незручно говорити, але Кафрський буйвіл і кінь Пржевальського після тихої години разом до вбиральні сходили і рейтузи переплутали. Ой, вибачте. На мене Нявчик лапою свариться. Здається, то я щось наплутала. А, зрозуміла. Не рейтузи, а рейтинг.  Рівень, значить. У коня і буйвола однакову кількість голосів перстень нарахував. Як вам таке? Добре, що гостьову зебру з іншого заповідника привезли. Як же її кличуть? Дайте подумати. Граблі… гремлін… а, згадала: Греві. 

Та-да-ам! Барабанні палички! Щасливчиком стає кінь Пржевальського. З чим його і вітаємо. Чому саме кінь? Якщо чесно, і це тільки між нами, я постаралася. Поки своє випробування у тілі коня проходила, то так його заповажала, що страшне! 

 Пам’ятаєте, як я ватажком Болтиком була? Так ось, старшого сина Баярхуу тоді підступно спіймали, і капець. Тобто я хотіла сказати, не капець, а купець придбав. Жеребчика туди-сюди по світу покатали, а потім подарували Фе-Фе-Фе в Асканію-Нова. Вибачте, друзі, я досі імені господаря не запам’ятала, тож самі згадуйте. Неподобство. На просторах Азії був Баярхуу, а тут став простим Васьком. Добре, що коні, – не поні, ще й не таке переживуть. Головне, згодом цей Васько легендою став, бо від нього почали дітлахи з’являтися. Як, як, брунькуванням мабуть. Хіба ж я знаю? Нехай вам мами розкажуть. А для мене це магія, не інакше. Мені Шептун прошепотів, а я йому вірю. А ще він про генерала Миколу Пржевальського нашептав. Виявляється, Коля був нащадком запорізьких козаків, уявляєте? Він три рази їздив до Азії і вивчав природу. На четвертий раз поїхав, підчепив заразну бацилу і спочив вічним сном. Напевне, Страшки постаралися, бо він поїхав, і не повернувся. Так от, цей Коля настільки багато для науки зробив, що ним навіть місто, гору і коня назвали. Тобто, його ім’ям. Тепер розумієте? По секрету скажу, я теж хочу якогось диво-звіра відкрити і у історію увійти. Ну, годзилу там якусь, чи чупакабру. Може, магічне Серце підкаже, де їх шукати? Тільки для цього його ще знайти треба. Кнопа так і не знайшла, а тепер і сама зникла. 

Про що це я? А, про коня Пржевальского. Він, виявляється, недалеко від змії відстав і теж на канікулах Червону книгу читає. Замотається взимку у густу шерсть, наче у пухову ковдру, і читає. Про те, як його дідусь у напівпустелі жив, як сорок градусів жари терпів, а взимку ловив тридцять п’ятий дубак. Ой, я хотіла сказати, як температуру у тридцять п’ять морозу витримував. Почитає, почитає, а потім колискову маму заспівати просить.

Коник: Мамулю, заспівай мені, будь ласка, “Баю, баюшки, баю”. Про те, що не треба кластися на бочок, бо прийде сіренький вовчок і за нього вкусить. 

Мама: Добре, синку, заспіваю. Знаєш, тобі треба побільше спати, адже діти уві сні ростуть. А як підростеш, то тобі уже ніякий вовчок не страшний, бо він об твою шкіру всі зубки зламає.

********************************************************** 

— Натко, ау, ти де? 

— Та тутечки я, просто про своє замислилась. 

От же ж, вредний Нявчик, уже і помріяти не дає.

—  Тоді скажи, на милість, де Саманта?

—  Я що, Кнопин сторож? 

— А хіба не тебе за подругою наглянути просили? Признавайся, де ви були, що вона досі не повернулася? Саманта хоч справилася із випробуванням? Тоді де магічний камінь? Може, у страуса у дзьобі, чи у буйвола між рогами застряг?  Чи, може, він у штучному ставку замість риби плаває? Отож бо. Каменя немає. Дівчина провалила третє завдання. Надто захопилась опитуванням і забула насолоджуватися природою. Ось чому Серце не знайшлось. 

Я голосно пирскаю від сміху. Що Кнопа зробила? Носом ложку зварила? Нявчик точно здурів, чи з ясена упав. Казна що каже.  

— Спочатку слухати навчись, а тоді смійся. — читає мої думки павич. — Я не про ложку, а про насолоду говорив. Ти у школі на уроках теж упів вуха слухатимеш? Якщо так, то про світову славу науковця можеш уже прямо зараз забути. 

Звідки він про мою нову мрію взнав, я ж йому не казала. Обурливо просто. Вголос кажу:

— А, може, Кнопа тільки те й робила, що баранів з козлами розбороняла, тому так і вийшло. 

— Це все, що ти у її виправдання сказати можеш? 

Я мовчу. А що тут скажеш? Кнопа із завдання не повернулась. Мажорний форс. Ой, не так. Фор смажений. Знову не те. А, згадала. Форс Мажор. Я точно не сподівалась такого повороту подій, бо вже уявила, як із дверей хазяйської садиби назустріч Кнопин татко вибігає. Ех, а там зараз ні душі. Скоріше за все, його Хока вкрала, чи Бабай з’їв.