Розділ 23 Жаба-шпигунка

Розділ 

Жаба-шпигунка

— Натко, прокидайся, навіщо ти жабу у хату притягла? 

Розплющую очі і силкуюсь зрозуміти, хто мене за плече трусить. Так і є. Аліска. Мало того, що розбудила, так ще й тиче мені в обличчя банку з чимось сірим. Кліпаю очима і намагаюсь пригадати, де кристал.  

— Алісо, відчепись від мене. Дай хоч у неділю спокою. Мама вдома, тато теж. Не хочеш до них, іди до Кирила. До речі, Костик уже поїхав? От і добре. Не будете за мною на джипі ганятися. 

— Натко, давай я сама вирішу, куди мені йти і чим займатися. — ображена сестра, як бомба уповільненої дії, може вибухнути в будь-який момент. Почуваюсь сапером. Зараз я її розміновувати буду. Жаба у банці скептично на мене глипає і завмирає в очікуванні вибуху. Почекай, скоро і до тебе доберусь, задні лапки повідриваю. 

— Не думай її у хаті відпускати, а то залізе у шпарину і до побачення. Потім бородавки по всьому тілу з’являться, а мені ще на модні покази у Мілан їздити. 

Ого, які далекосяжні плани у моєї сестрички. Як у пса Барбоса. Кажу їй:

— Попустись, Алісо, бо Барбос вкусить. 

Гордовито кидаю сестрі переможний погляд і пояснюю: 

— Я недавно чула, як ти урок з історії вчила. Там ще у одного пса якийсь хитрий план був. 

Сестра спантеличено дивиться на мене і вже через секунду вибухає сміхом. 

— Я що, така смішна? — буравлю очима самовдоволену пику навпроти. — Зараз як дам!

— Не даси, навіть не мрій. Руки короткі. Не Барбос, а Барбаросса. Так той план називався. І це не пес. Ти чула дзвін, та не знаєш де він. 

У цей час на вулиці загорлав півень. У нього що, будильник зламався, бо вже давно сонечко прокинулось і ранок настав. От же ж, з думки збив. Про що ми говорили? А, згадала, про собак. Так ось, не люблю, коли сестра в учительку грається. Вумничає, наче Саманта перед Крисею Копитівною, а толком нічого не пояснює. Треба її на місце поставити. Дивлюсь на банку і підморгую до жаби: та не тебе, а Аліску.

— Раз ти так багато знаєш, то скажи: у банці жаба, чи жабка? 

— Не знаю. А що, між ними якась різниця є? По-моєму, це одне і те ж. 

— А от і ні. Це жаба, бо у неї задні лапки короткі, а у жабки – довгі. Природу треба вчити, а не тільки історію і англійську. На конкурсах краси у нагоді стане, коли інтерв’ю для преси даватимеш.

Є. Міну розміновано. На черзі розвідка боєм. Тягну улесливо:

— Алі-і-со, а пам’ятаєш наш договір? Я вчора в загадки виграла, отож на тиждень я сама по собі, бо ти за мною не наглядаєш. 

Куди ж ті спортивки поділися, що я їх знайти не можу. Це ж не магічна перлина, а реальні штані. У них навіть дірка є, яку магічний камінь пропалив.  Нахиляюсь і заглядаю під ліжко. Ондечки вони, біля хатніх капців пилом припадають. Поряд на підлозі спортивна кофта валяється, а у ній має бути кристал. 

Доки я одягаюсь і перевіряю кишені, Аліса вимагає моєї кип’ятизації. Ой, даруйте, не так сказала. Правильно – ка-пі-ту-ля-ції. Себто, лапки вгору і амбець.

— Немає ніякого договору, Натко. Жабі подякуй. Вона в мою косметичку влізла і всю пудру поїла. Скажи спасибі, що я її віником назад у банку загнала, хоч я цих рептилій ненавиджу, страх. Винеси її подалі за будинок і залиш там, якщо не хочеш, щоб я Джульбарсу віддала. Він з неї котлету зробить. 

Гм… Зараз би котлету з’їсти, та ніколи, треба терміново до Кнопи бігти, щоб допомогла кристал розшукати. 

— Алісо, а тато де? — голодним поглядом поїдаю жабу і уявляю, як її лапки будуть на сковорідці шкварчати. 

— Як де, як завжди, по господарству порається, а тобі навіщо? Що, скаржитись будеш? Так і знай, я усе заперечувати буду. Скажу, що у тебе надто яскрава фантазія, і татусь не повірить ні єдиному твоєму слову. 

Бр, яка ж вона противна, коли бреше. Натті Бампо в моєму животі вже тричі через голову перекрутився від обурення і ледве стримується, щоб не поскандалити раніше, ніж туди смажені жаб’ячі лапки ляжуть:

— Не переймайся, не буду. Я попрошу, щоб татусь мене на тракторі до Саманти відвіз, тож у тебе руки розв’язані. Котись куди хочеш, хоч до чорта лисого. 

Упс. Лайка вихопилась. Перегнула палицю, треба вибачитись, а то Натті образиться і йому лапок не дістанеться.

 — Вибач, Алісо.  Не хотіла тебе образити. У тебе і так ранок не вдався, пудру розсипала, а тут ще ця жаба у банці. Ти йди, снідай, а я її пізніше на городі випущу. 

— Так би й одразу. А ти що, снідати не будеш? Навіть чаю без цукру, як я, не вип’єш? Дивно. Зазвичай ти вранці голодна, як вовк, можеш і маму з’їсти. Одначе, право твоє. Іди домовляйся з татом, тільки щоб у мами до нього і до мене потім претензій не було.

На що це вона натякає? Невже щось знає? Проте наразі немає часу розпитувати, нехай пізніше. Забігаю на кухню, хапаю нарізаний кусень хліба, кладу на нього товстий шар ковбасних кілець і вибігаю на двір.

— Джульба-а-арсе, не чіпай мою ковбасу-у-у!

******************************************

Нарешті я на порозі у Саманти. Дзвінка немає, отож я б’ю палкою по консервній бляшанці, яка над дверима за ниточку прив’язана. Три короткі, три довгі, три короткі удари. СОС азбукою Морзе. Наш із Кнопою код виклику.  

— Кнопо, привіт. Я до тебе. Вибач, що без попередження. Камінь зник. Я думаю, його жаба проковтнула. Вона тут, у банці сидить, а банка у рюкзаку. Розумієш, я сон дивилася, а потім вона з’явилася. Шпигунка, точно. Якщо вчасно міри не прийняти, вона назад у Сноляндію поскаче і Магічне Серце Ігноратору передасть, тоді нам кінець. І ти тата не повернеш, і я Світляка підведу. Треба щось терміново робити, а то пізно буде. 

Тарабаню, а сама тихцем на Кнопу дивлюсь і захоплююсь її незворушним виразом обличчя. Так тільки ботани вміють, ті, що про усе на світі знають. Знають, і мовчать. Іноді мені здається, що вона не звичайна шестирічна дівчинка, а інопланетянка з Барану. Одного разу я їй так і сказала: “Саманто, ти найрозумніша з усіх баранів, яких я тільки знаю.  Я тобою захоплююсь.” Тоді вона засміялась і сказала, що це неправда. І взагалі, якщо інопланетяни і живуть на зірці Альдебаран, то ніякого відношення до баранів не мають.  Якось так. Ну точно вам кажу, вона не від світу цього, хоч мені це не заважає із нею дружити. А може справа не в ній? Можливо, поки я спала, світ встиг перекрутитися з ніг на голову? Рептилії зайняли місце людей, а люди поголовно сплять, і сонну енергію виробляють, щоб хазяїв прогодувати. Люди як про це дізнаються,  буде біда,  війна світів. Ось про що Ігноратор з Сонною Радою радився, а я одразу й не зрозуміла…