Розділ 22 Сонна лекція

Розділ 21

Сонна лекція

І ось я на Сонній лекції. Тут замість парт – колисочки у три ряди, підвішені до стелі. На гігантському підвіконні вазон з язикатою квіткою. На стіні портрет жаби. Когось вона мені нагадує. Та це ж Ігноратор власною персоною. Одягнений помпезно: червона мантія з високим золотим коміром досить гарно гармонує із його зеленим пузом. Блакитна куля і розцяцькована палиця у лапах – типу, символи влади? 

Якщо вірити моїй бабусі, то здається, я починаю розуміти приказку: “Де добре пійло, там добре стійло”. А ви?

Учительського столу також немає. Замість нього підвищення, де за вертикальні стовпи підвішений скляний гамак. Ну точно, як у сплячої царівни з Алісчиної книжки. У гамаку лежить, закинувши ногу на ногу, вчитель. Придивляюсь уважно. Гм… вчитель з рогами. Олень, даю ліву лапу на відсіч. Олень! Як же мені пощастило! Оце так наїмся! Стоп, Натко. А як же друге правило, про те, що оленя не можна їсти? Так. Доведеться змиритися. До того ж це не справжній олень, чи я себе просто вмовляю. Згадала! Це гриб. Ой, не так. Не гриб, а гібрид. Як би ясніше пояснити? Ні те,  ні се. Ні риба,  ні м'ясо. Як сказав би мій тато, – суміш бульдога з носорогом. Взагалі мої предки багато гарних прислів’їв і приказок полюбляють, а ще більше – люблять власні вигадувати. Та про це згодом.

Ану, живіт, не бухти, як переварена каша на плиті, дай послухати, що лектор каже: 

— Доведено, що дикі тварини, котрих довго утримують у неволі, забувають слово “свобода” і спокійно почуваються навіть у тісних клітках.

От же ж, думаю я. Бідні тварини. То на них вимушена амброзія нападає. Стоп. Не так. Правильно -- амнезія. Точно, як на мене, коли провинилася і не хочу мити підлогу. Покарання працею – це більше мамине правило. Аліска теж іноді під нього потрапляє,  але частіше я.

Куди там великим тваринам, коли так навіть манюсіньких бліх можна обдурити. Садите їх у банку під марлечку. Блохи бідкаються, стибають днів зо два, і затихають. Знімаєте марлечку, і опа! Блохи в пастці, і не вистрибують,  чи може, їм теж пам’ять відшибає. Більше вони не здатні пручатися і слухняно сидять у баночці, наче грибочки у бочці. Магія, не інакше. Та насправді весь фокус у звичці. Якщо тварини і блохи купуються на цей фокус, то людина – тим паче. Правильно я міркую?

Слухаємо далі:

— Неможливо приручити зебру, кулана та коня Пр… Перепрошую, кого? А по складам можна? Пр-же-валь-сько-го? Хух, нарешті вислухала. Це той, що вічно щось жує? Ну, таке собі задоволення. Сумнівне. Аліска б такого задражнила. І взагалі. Ну навіщо такі величезні клички коням придумувати? Нехай з наших приклад беруть. У Лизогубівці, якщо народиться коник темної масті, то йому дають кличку Ворон, або ж Тінь. Якщо конячка – то Ікра,  чи Моргана. Якщо лошата світлої масті — то Сніжок чи Зефірка. І ніяких тобі Пережованих, чи як їх там обізвали.

Ой. Забалакалась. Вибачте. 

Мене у баночку складно посадити, бо я все одно проколупаю дірочку і на волю втечу. У мене ця, як її, клю… клей… о, згадала: кла-у-стро-фо-бія. Це на нашій, дитячій, мові означає страх замкненого простору. Пригадуєте, як я у ямі сиділа і вперше зі Світляком познайомилася? Можливо, тоді у мене душа коняки і підселилася? Як гадаєте? Тому я і не терплю рамок. А дурний приклад заразний. Це як у нашому дитсадку у різновіковій групі. Якщо одна дитина пісяти попроситься, то обов’язково ще десять душ за компанію набіжить і нянечка із ніг зіб’ється, по черзі за всіма наглядаючи, щоб у туалеті не побилися. 

Ви задачі любите розв’язувати? А загадки відгадувати? Я так і знала. Хочете мою улюблену загадку? "Біжить лисий їжачок, скільки йому років?" Мені її Костик загадав, як у джипі їхали. Відповідь --18 років, бо їжака у армію забирають, а там налисо голову бриють.

 А хочете, про наболіле загадаю?  "З очима, а не бачить, із дзьобом, а не клює,  з крилами, а не літає. Хто це?" Еге ж,  це дохла ворона, ось хто. Я теж таку з Білої Ворони зроблю, як до неї доберуся. А нехай не краде і не бреше про те, чого не знає. Я цього більше всього терпіти не можу.  У неї точно, як у тій загадці : є голова, та немає розуму. Питаєте, у кого ще таке буває? Це ж очевидно. І у сиру, і у цибулі, і у часнику…

— … і у тебе, Натко! 

О-па, а звідкіля це противне пискляве вищання вчулось? Невже Страшко? Йому що, жити набридло? А втім, швидко ж він мене знайшов. Тільки дістати не може, бо я у колисці, а колиска під стелею. Треба б і йому загадку загадати. Нехай понервує:

—  Страшку, відгадай: "Зелене, а натискаєш кнопочку – червоне." 

Упс. Олень замовк. У снодиторії тиша настала. Всі снуденти вже сплять, або роблять вигляд, що сплять, не знаю. Хоча, деякі цікаві голови у мій бік попіднімали. Чекають на відгадку. Невже тут цього ніхто не знає? Або ж чекають, доки мене спіймають і теж у блендер відправлять. Живодери, одним словом.

Я демонстративно піднімаюсь на рівні ноги і для рівноваги тримаюсь за бортики колиски, щоб не впасти.  Рівним, дзвінким голосом повторюю загадку і сама ж з викликом відповідаю:

— Це жаба у блендері! 

Снуденти трохи з колисочок не повипадали, коли таке почули. Ан, ніт. Один все-таки перехилився і з підлогою лобом поцілувався. Система Штучного Сну одразу ж розвалилася. Всі снуденти посхвачувались з ліжко-місць і почали на колисках методично розхитуватися, наче на гойдалках. Дитсадок, ясельна група,  чесне слово. 

Сподіваюсь, мій чорний заборонений прийом не тільки на них, а й на Страшка спрацює. Бо якщо не відчепиться від мене, то і на нього сумна доля чекає. Це коли Ігноратор дізнається, що я Вікно у Сни зламала та Сновидіння переплутала. А я це можу. Мені це раз плюнути. Перепрошую. Взагалі-то,  плюватися – негарно.

Про що це я? А,  так. Ящірка від жаби недалеко у харчувому ланцюжку сидить.

Поки Страшко сумнівається, що йому робити далі, загадаю загадку: 

— "Біжить їжачок по газону і хихоче. Чому ж він хихоче?"