Розділ 19 Слемденс

Розділ 19

Слемденс

— Добре, не злись, це слухати заважає. — повчально кажу сестрі я. Від Світляка чи Білої Ворони заразилася, не інакше. Підсовую стілець до письмового столу, розгортаю книжку і поринаю у дивосвіт літер. Під обкладинкою щось вовтузиться, а потім затихає. Невже, поки я картинкою милувалася, під книжку павук Гоша заповз? Шкода, коли виявиться, що я такого милого сусіда задавила. Він би мені казочку на ніч розповів, щоб я бабая не боялася. 

— Натко, ти заснула? 

 Нетерплячка – богиня Аліски, бо вона їй увесь час молиться,  коли потерпіти півхвилини не може. Ось чому її смузі часто недоперебитий виходить. Ха. Недо-пере-битий. Яке довге і чудернацьке слово вродилось. В пору з мене словник писати. І куди Крися Копитівна дивилася, коли примушувала мене Буквар читати?То для мене пройдений етап. Беріть вище, Крисе Копитівна. 

— Натко, ти так і будеш мовчки сидіти, чи почнеш загадки загадувати? 

Щур уже у пастці, а ще досі сирок на гачку їсть, хмикаю я. Безкоштовний сирок, він найсмачніший самий. 

— Та буду, буду. Дай найцікавішу знайду. Книжка товста, як шия у динозавра, не те, що твоя талія. О, здається, ця підходяща. Слухай уважно:

Сіро-білий гусачок, 

як незграбний товстячок. 

Відлітає на Алтай, 

і відвідає Тянь-Шань.

Вже йому відкрито візу

по заморському транзиту.

Документ дали у лапки, 

а на голову – печатки. 

Це чорненькі смужки дві. 

Відгадайте, хто такий?

— Дай подумати. — просить Аліска. — Дві смужки — це дивно, адже у гусаків так не буває. У людей буває, а у птахів – ні. Стій, ти сказала Алтай і Тянь-Шань? Це ж гори? Точно. Значить, гусак гірський. Я вгадала? 

Мда. Аліска, виявляється, не безнадійна і уроки з географії пам’ятає. Невже вітамінний смузі настільки корисний, а я фекала. Може, пізніше і собі спробувати?

— Молодець,  Алісо. Дійсно, це гірський гусак. Один нуль, на користь блендера. Слухай наступну загадку:

Пташка ця – американка, 

гусачок, а може, крачка. 

Чорна шия, чорний лобик, 

Білий бантик дуже скромний.

Добре бачить, добре чує, 

пташку лиска не вполює.

— Гм… — соває ногою Аліска, у задумі теліпаючи краєчок моєї ковдри з вовком нагорі. Краще б не чіпала, а то вкусить. — Америку я знаю, а ось що там за птахи такі чорно-білі – геть не пригадую. 

— Зовсім-зовсім не пригадуєш, — роблю хитрі очі я, — ну подумай капілюшечку. Ні? Тоді давай цукерку і я тобі пробачу. 

— Натко, ти ж знаєш, що я цукерок не їм, це ж пусті калорії. Краще буряка вареного. Хочеш?

— Фе, — кривлю рота я, — сама їж свій варений буряк, бо мене від однієї згадки про нього нудить. Це була канадська казарка. Рахунок стає один-один. Продовжимо далі?

— Звісно, що продовжимо. Я не збираюсь здаватися після першої ж невдалої відповіді. 

Хм… Вовк на ковдрі скептично кліпає оком, а другим підбадьорює мене. Я занурююсь у букви і зліплюю нове слово, наче бублик на нитку. Упс. Яке воно заковиристе. Емі-грант. Ви про таке чули? Я теж ні. Кіно “Діти капітана Гранта” дивилася, про Емі-нема чула,  а що таке емі-грант, незрозуміло. 

— Алісо, ти знаєш, що означає слово “емігрант”, а то у наступній загадці це слово є. 

— Ха. Даремно ти буряка їсти не схотіла, Натко, а то б не питала. У буряці калорій менше, ніж у яблуці. Сорок три проти п’ятдесяти двох на сто грамів, чула? 

Ось, знову. Сестра своїми підрахунками збиває мене з толку і заганяє думки у глухий кут. Тепер уже я почуваюсь щуром, не здатним переварити котячу логіку. 

— До чого тут калорії до загадки, Алісо, я ж про емігранта питаю. Сама не знаєш, то так і скажи. От би сюди Кнопу, вона б одразу пояснила. 

— Ну, так. Не знаю, і що з того? — супиться сестра. — Загадку пропускати? Зараз я у Аліси попитаю. 

Вовк на ковдрі з інтересом поводить носом, відчуваючи, що зараз буде весело, бо зала допомогатиме. Зала — цифровий помічник з таким же іменем, як у сестри. Вона у смартфоні сидить. Куди ж без неї,  коли власних мізків не вистачає. 

“Емігрант – це людина, яка знаходиться в еміграції”. 

 Як вам підказка? Ясно, що нічого не ясно. А що тоді означає “еміграція”? До чого техніка дійшла, гигичу я, жива Аліска у електронної допомоги питає, тобто електронні мізки позичає. Ну і?

“Еміграція – вимушене, чи добровільне переселення із Батьківщини в іншу країну за політичними, економічними чи іншими причинами.” — виспівує солодкий голос бота. 

Ха. У мене жива подружка-ботанка є, а у Аліски – роботична. Погодьтеся, що мені більше пощастило, бо моя працює безкоштовно, а сестрі за інтернет треба щомісяця сплачувати. Цікаво, де зараз Саманта? Напевно, теж в інтернеті сидить, тата шукає. Можливо він у неї також той, як його, емігратор? Ні. Не так сказала, вибачте. Емігрант. Що, як його змусили виїхати з Батьківщини? До прикладу, у Занзібар, Калахару чи Сахару? Туди, куди лікар Айболить в казочці їздив звірів лікувати. А що, може бути. Он і вовк стрепенувся, коли про Айболитя почув. 

— Натко, ти що, знову заснула? То прокидайся давай, бо ми ще у загадки не дограли. Вічно ти у хмарах літаєш, ніяк не подорослішаєш. 

О, доросла обізвалася. — скрипить об ковдру зубами вовк. А якщо не хочеться дорослішати? А якщо навічно дитиною лишитися хочеться, щоб ніяких тобі Айболитів на спині не перевозити і зайві калорії не рахувати. Ситий голодного не розуміє, так само як дорослі – дітей.

— Так, Натко, або читай загадку, або змирись, що програла. — штопор Алісчиних слів вкручується в мою голову, і щоб він там не застряг навічно, доводиться викручувати корок перемоги. Якщо чесно, то я вже втомилась читати, але діватись нікуди, – треба. 

— Цей гусак – не емігрант, 

не козак, не атаман.

Він турист і поліглот, 

знає десять різних мов. 

А іще він каратист –

надере собаці ніс. 

Дуже сильний і сміливий, 

а зоветься просто…