Розділ 5 Аварія

                                      Розділ 5

                                        Аварія

Я майже усю ніч не спала, про все підряд думала, аж на ранок задрімала. Розбудив мене надривний гавкіт Джульбарса. Я першим ділом кинулась до вікна, щоб подивитись, хто прийшов. За хвірткою нікого немає, тоді чому пес так скаженіє? Я втрачаю інтерес до вулиці і починаю ранкову зарядку. Витягаю з-під ліжа гантелі. Перша врава - для плечей, друга - для пресу, а третя - для ніг. Хух. Аж упріла. Ще тільки початок червня і така спека, а що буде у липні? Беру рушник і чимчикую до крану. Занурюю трилітрове пластикове відро у балію і виливаю собі на голову. Бр-р-р, холодненька. Витираюсь насухо, біжу у хату, натягую спортивний костюм. Ой, на кишені дірка. Там можна весь одяг перепоганити. Добре, що камінь кудись зник, то на краще. З ним мороки більше, ніж з нашою коровою Квіткою. 

Виходжу надвір, тоді до хліва і виганяю наше “му-му” за хвіртку, у загальне стадо, щоб на пасовище пішла. Киваю довготелесому Льонці, який сьогодні за головного по мумукалкам, і спішу у курник. Видираю два яйця. Розбиваю їх тут же об кам’яне підвіконня сараю і заливаю до рота. Люблю натщесерце сирі домашні яйця випивати. А ви ні? Багато втрачаєте. Спробуйте, це дуже корисно і смачно. 

Моя боса нога наступає на щось м’якеньке. От, халепа, забула взутися. Так, це те саме, про що ви подумали, тобто свіжий курячий послід. Життя в селі досить передбачуване, зате натуральне. Я навіть рекламний слоган склала: село - то релакс, їжте натур-продукт, пийте сирі яйця, бо це ваше здоров’я і довголіття. 

Обтираю п'ятку об траву і споліскую водою з балії. Біля порогу застрибую у старі кросівки. Мати їх викинути хоче, та я не даю, бо вони мої улюблені, з кривим написом “адідас”. Ну, тепер можна і на пробіжку. Відчиняю хвіртку і вже на вулиці роблю декілька шпагатів на місці, щоб ноги розігріти, плюс вправу “вітрячок” до правої і лівої. 

Сонечко вовтузиться над обрієм, наче не може визначитися з рішенням: вставати, чи ні. Тоді земля дає йому копняка під зад і воно, наче ошпарена я вчора, видирається угору, розбуркуючи сонних котів. По селу мукають корови, риплять ворота, дзявкають миршаві лайки, перебріхуючись із породистими ротвейлерами, чхають вихлопними газами місцеві кірогазіки. Загалом, ідилія, тільки усе одно чогось не вистачає. Ну звісно, нашого Джульбарса. Не прив’язала його ввечері, от він на ранок побіг перевірити міцність штаней сільських мешканців. 

Я повільно біжу по вулиці, щоб ноги ще більше розігрілися, а потім пришвидшую темп. На бігу заглядаю у сусідські двори. Он баба Параска воює з чорним козлом, який до кіз лізе. Он дядько Петро косить траву перед хатою, бо як вчасно цього не зробить, вовки вити будуть. Он тітку Оксану жаба задушила, що у сусіда дядька Петра буде кошено і гарно перед двором, а у неї - ні, і собі хапає сапку та вицюкує по плиточкам ненависний спориш. Що не кажіть, а разом воно веселіше цюкається. 

Стишую біг і переходжу на крок, перечікуючи ватагу наїджених гусей, яких дід Панас неквапом на зеленуху виганяє. Діду нікуди поспішати, бо він на пенсії. Так, гусей пропустила, тепер вперед, надолужувати згаяне. 

Біля магазину “Люкс” зібрались бабусі і щось гучно обговорюють. Передумую бігти далі і наставляю вухо. 

— Чули, малий Артем Чуб зник, його уже поліція розшукує. 

— Та ти що, правда?

— Ось тобі, Гапко, хрест даю, вчора дільничий Ігор по хатах ходив, усіх розпитував.

— А я чула, що він разом з Денисом Козюлькіним щез, як у воду впав. Андрій з Марусею місця собі не знаходять, усе село оббігали. 

— А чули, бабоньки, тут чорний джип вчора їздив. Кажуть, то бандити, ловлять дітей і на органи продають. 

— Та тю на тебе, Маріє, то до нашого голови громади синок з міста приїхав, а ти вже понавигадувала казна що.

— За що купила, за те і продаю.

— Людко, а ти чула, що нещодавно з колонії Темнівки два рецедивиста втекло, може, то вони дітей викрали? 

— Хай бог милує і заступає, а куди надзирачі дивилися? 

— Та не ляпай дурним язиком, чула дзвін, та не знаєш, де він. Досить вже людей лякати. У мене син в колонії надзирачем працює, він би сказав. 

— Так тобі твій синочок і довірився. Це ж підсудне діло. Ти краще, Ольго, у дільничого запитай, тоді точно знатимеш. 

Я почула більше, ніж мені треба було, тож пришвидшую крок і долаю перехрестя. На мене налітає чорний джип, а потім різко виляє у бік, врізаючись у знак “Пішохідний перехід”. Тоноване віконце опускається і звідти визирає Кирило, Аліскин бойфренд. Він відчиняє дверцята і виходить перевірити передню фару. Вона виявляється, розбита. Кирило зло повертає голову до мене і показує кулака. Зараз бити буде, точно. Я беру ноги в руки і звертаю на узбіччя дороги. Точно мені пороблено, як не в курячий послід вступлю, так у пригоду вляпаюсь. Ну, ви праві, мені не звикати, пригоди липнуть до мене, як металева стружка до магніту. Адреналін - двигун для тіла. Так, швидше у сосняк, хоча гайок ближче. Треба забігти туди і пересидіти, поки Кирило перебіситься. 

У гайку чудово. Тут і дуби, і берези, і клени з ясенами є. Пташки тьохкають, про тьотоху Сімину думати спокушають. Я влягаюсь на траву і затаююсь, щоб мене Кирило не помітив. Визираю з трави, щоб пересвідчитись, що хлопець за мною не женеться, а тоді закриваю очі і починаю розмірковувати. 

Щось у Кнопиному листі не збігається. Там глибше собака заритий, тільки де? Зателефонувати Саманті не можу, бо мати мій старенький кнопочник під замок заперла, як кару за гріхи. Хіба що Аліскиним смартом скористатися, так я не пам’ятаю Сіминого номеру. Треба сходити до Кнопиної матері і спробувати з’ясувати, коли подруга повернеться. Типу, сумую дуже, і все таке. 

Так, з першим питанням розібралася, тепер друге. Свіжа проблема під назвою “Кирило”. Він через мене фару на джипі розбив, тепер хоч на очі йому не потрапляй, бо вб’є. Ги. Може, його раніше закатують. Спочатку старший брат Костик, а потім батько, тож до мене справа не дійде. Якщо прижмуть, округлю очі і зроблю гарну міну при поганій грі. Я не я, і хата не моя, то все Кірюха вигадав, щоб провину з себе зняти і на мене перекласти. Брехати так противно, але що поробиш. Вибач, великий Натті Бампо, це востаннє.