Розділ 10

​— Ти — лише людина! — просичав Бахтіяр, заносячи свій отруєний кинджал. — Ти не витримаєш сили, яка спала тут тисячі років!

​Він випустив хвилю чорного туману, що нагадувала тисячі дрібних змій. Вони кинулися на Елізу, намагаючись обплести її ноги та закрити очі. Рейхан, у подобі тигра, кинувся на переріз, розриваючи магічні тіні своїми сяючими пазурами, але Пантер було забагато. Вони тиснули числом, відтісняючи вожака від вівтаря.

​— Рейхане, тримайся! — крикнула Еліза.

​Вона не стала чекати нападу. Дівчина зробила крок прямо до постаменту, де лежала Корона Пралісу. Срібні гілки артефакту почали ворушитися, відчуваючи наближення спорідненої сили.

​— Не смій! — закричав Бахтіяр, кидаючись на неї.

​Але Еліза була швидшою. Вона схопила Корону обома руками. Світ вибухнув білим полум'ям. Вона відчула кожен листок у джунглях, кожен подих звіра на тисячі миль навколо. Корона не просто давала силу — вона вимагала підкорення.

​— Я не раба твого світла, — прошепотіла Еліза, стискаючи зуби від болю, — я твій Голос!

​Вона одягла Корону на голову. У ту ж мить срібні нитки вирвалися з її тіла, сплітаючись у велетенський кокон. Чорна магія Бахтіяра розлетілася на порох, щойно торкнувшись цього сяйва.

​Еліза піднялася над землею. Її очі стали повністю срібними, а волосся розвівалося, хоча в печері не було вітру. Вона підняла руку, і з неї вирвався промінь чистої енергії лісу, який відкинув Бахтіяра до стіни, прикувавши його магічними путами.

​Пантери, побачивши це, в жаху завили й почали тікати назад у темряву тунелів. Вони відчули: справжня господарка джунглів повернулася.

​Рейхан зупинився, важко дихаючи. Він знову став людиною і з острахом та захопленням дивився на Елізу. Вона повільно опустилася на підлогу, і срібне сяйво почало згасати, стаючи м’яким і теплим.

​— Все скінчено, — промовила вона. Її голос тепер звучав з дивним відлунням багатьох голосів лісу.

​Вона підійшла до Рейхана. Його рани почали затягуватися прямо на очах під дією її присутності.

​— Ти... ти справді зробила це, — прошепотів він, обережно торкаючись її руки. — Ти не просто врятувала нас. Ти повернула лісу його душу.

​Бахтіяр, безсилий і зломлений, лише спостерігав із кутка, як Корона на голові Елізи перетворилася на витончений срібний обруч, що майже злився з її шкірою.

​— Тепер я знаю, чому ти забрав мене з села, Рейхане, — Еліза посміхнулася, і в її очах знову з'явилися людські іскорки. — Не для того, щоб я була твоєю полонянкою. А для того, щоб ми разом захистили цей світ.

​Рейхан пригорнув її до себе, і в цю мить над замком зійшло перше проміння сонця, сповіщаючи про початок нової ери — ери Срібної Корони та Тигрячого Серця.