Розділ 6

Еліза прокинулася від різкого поштовху. Срібні мітки на її руках не просто світилися — вони пекли, попереджаючи про чужу, ворожу магію. Вона вибігла на балкон і побачила, як перші загарбники вже долають зовнішні стіни замку.

​— Рейхане! — крикнула вона, але він уже був там.

​Вожак у подобі велетенського тигра врізався в гущу ворогів. Його рик струсонув саме каміння вежі. Поруч билася Шані, її пазурі розсікали повітря, залишаючи за собою лише крики повалених пантер. Але ворогів було забагато. Бахтіяр, колишній радник, стояв на далеку скелі й читав закляття — чорний дим від його чаш огортав захисників, позбавляючи їх зору та сили.

​— Твоя черга, Елізо! — прокричала Шані, відбиваючись від двох нападників одночасно. — Зроби щось, або нас просто розірвуть!

​Еліза заплющила очі. Вона згадала тренування на даху. Вона відчула сріблясті нитки, що тяглися від її серця до кожного дерева, до кожної травинки навколо замку.

​— Лісе, почуй мене! — прошепотіла вона, розводячи руки в сторони.

​Раптом срібне світло вибухнуло з її долонь. Воно не було руйнівним для своїх — воно було чистим і ясним. Світло розігнало чорний дим Бахтіяра, повернувши воїнам Рейхана зір. Більше того, срібні нитки почали сплітатися в гігантську сітку, що накрила замок, не даючи пантерам стрибати на стіни.

​Один із вожаків пантер, величезний звір із шрамом через все око, стрибнув прямо на Елізу. Вона відчула його запах — гниль і ненависть. Але замість того, щоб тікати, дівчина виставила вперед руку. Сріблястий щит, міцний як сталь, відкинув хижака назад у прірву.

​Рейхан, побачивши це, видав переможний клич. Його воїни, натхненні магією своєї нової захисниці, почали тіснити ворога. Срібне світло Елізи підсилювало їхні удари, роблячи їхні пазурі сяючими.

​На скелі Бахтіяр лютував. Він зрозумів, що його план провалився через "людське дівчисько".

​— Це ще не кінець! — прохрипів він, зникаючи в останній хмарі диму. — Ми повернемося за серцем лісу!

​Коли остання пантера втекла в джунглі, у замку запала тиша, яку переривало лише важке дихання бійців. Рейхан підійшов до Елізи. Він знову був людиною, але його очі все ще світилися золотом. Він був поранений — на плечі виднівся слід від пазурів, — але він не звертав на це уваги.

​Він мовчки підійшов і схилив перед нею голову. За ним, один за одним, те саме зробили всі воїни клану, навіть горда Шані.

​— Сьогодні ти не просто врятувала замок, — тихо сказав Рейхан, піднімаючи погляд. — Ти врятувала наш рід. Відтепер ти не полонянка. Ти — Срібна Леді Тигрів.

​Еліза відчула, як утома накочується на неї, але в серці була дивна гордість. Вона подивилася на свої руки — срібні смуги тепер залишилися назавжди, ставши частиною її шкіри.

​— Війна тільки почалася, Рейхане, — відповіла вона, стискаючи ікло на шиї. — І наступного разу ми не будемо просто захищатися.

Після того як замок вистояв під натиском Пантер, стало зрозуміло: Бахтіяр не зупиниться. Він знає про срібну силу Елізи, і тепер він шукатиме спосіб її загасити. Рейхан прийняв вольове рішення — клану потрібна допомога тих, хто бачить світ з висоти.