Розділ 3

Рейхан прийшов за нею особисто. Він не був одягнений у шовк чи золото — лише вільні полотняні штани, а його груди прикрашали ритуальні малюнки, нанесені білою глиною. У світлі повного місяця він здавався справжнім богом джунглів.

​— Ходімо, — коротко кинув він. Його голос став ще глибшим, у ньому вже майже не було людських інтонацій.

​Вони спустилися в підземелля скелі, де шум водоспаду ставав оглушливим. У центрі печери знаходилося природне заглиблення, заповнене густою рідиною, що світилася фосфоричним зеленим світлом. Це було Серце Лісу — джерело магії клану.

​Навколо зібралися старші воїни та Шані. Вона тримала в руках церемоніальну чашу, зроблену з черепа велетенського хижака.

​— Пий, — Рейхан підійшов до джерела, зачерпнув чашею магічну воду і підніс її до губ Елізи. — Це не отрута для тіла, але це виклик для душі. Якщо в тобі є хоча б крапля істинного світла, ліс прийме тебе. Якщо ж ти пуста всередині — твоя свідомість згасне, і ти станеш просто блукаючою тінню.

​Еліза подивилася на зелену рідину. Вона пахла грозою та мокрою землею. Вона відчувала на собі презирливий погляд Шані та вичікувальний, майже благальний зір Рейхана. Він хотів, щоб вона вижила.

​Дівчина взяла чашу. Її руки не тремтіли. Вона зробила великий ковток.

​Спочатку не сталося нічого. А потім світ вибухнув.

​Холод змінився нестерпним жаром. Еліза впала на коліна, відчуваючи, як по її венах розтікається рідке полум'я. Стіни печери зникли. Вона опинилася посеред нескінченних джунглів, де дерева сягали зірок. Перед нею виникло відображення — велетенська біла тигриця з очима кольору неба.

​— Хто ти? — пролунав голос у її голові, що нагадував шелест трави.

​— Я — Еліза, — видихнула вона, борючись із болем. — І я нікому не дозволю себе зламати!

​У цей момент біла тигриця стрибнула прямо в неї. Еліза вигнулася, її зіниці миттєво звузилися в тонкі вертикальні щілини. На її передпліччі почали проявлятися темні знаки, схожі на смуги, але вони не були чорними — вони виблискували сріблом.

​Вона розплющила очі вже в печері. Рейхан тримав її за плечі, і його обличчя було блідим від напруги.

​— Вона... вона випила все, — прошепотіла Шані, відступаючи назад. — І вона все ще дихає.

​Еліза повільно піднялася. Вона відчувала кожен звук у замку, кожен подих перевертнів за стіною. Світ став неймовірно чітким. Вона подивилася на свої руки — сріблясті смуги на шкірі повільно згасали, залишаючи ледь помітні мітки.

​— Ти пройшла, — промовив Рейхан, і в його голосі вперше прозвучало щось схоже на полегшення. — Ти не стала перевертнем, але ти тепер Мічена Лісом. Ти — одна з нас.

​Еліза відчула неймовірну силу, але водночас і страх перед тим, ким вона стає. Вона більше не була простою дівчиною з села.

​— Тепер, коли я "одна з вас", — сказала вона, випрямляючись, — я маю право знати: хто намагається вбити тебе, Рейхане? Бо магія лісу щойно показала мені тінь, яка стоїть за твоєю спиною.

​Рейхан різко обернувся до своїх воїнів, і в печері запала важка, небезпечна тиша.

Сріблясті мітки на шкірі Елізи все ще пульсували ледь помітним світлом, коли вона вимовила ці слова. У печері стало так тихо, що було чути, як падають краплі води з іклів каміння. Рейхан повільно обернувся, його погляд став гострим, як лезо.

​— Тінь? — перепитав він, і в його голосі почулося низьке ричання. — Що саме ти бачила, Елізо? Магія джерела не бреше, але вона говорить образами.