Пролог

Ніч у джунглях ніколи не була тихою. Вона дихала, шепотіла мільйонами голосів і спостерігала тисячами очей. Але сьогодні ліс замовк. Навіть цикади припинили свій нескінченний спів, відчувши наближення того, хто володів цими хащами за правом сили.

​Еліза завмерла, притиснувшись спиною до шорсткої кори стародавнього дерева. Її серце калатало так гучно, що, здавалося, його чути на милі навколо. Вона не мала бути тут. Старійшини селища попереджали: «Коли місяць стає кольором стиглого меду, тигр виходить на полювання».

​Раптом кущі попереду розсунулися без жодного звуку. Зі сріблястого туману виринула велетенська морда. Золоті очі, великі, як блюдця, світилися внутрішнім вогнем. Чорні смуги на рудій шкурі здавалися розрізами в самій реальності.

​Дівчина затамувала подих. Вона очікувала на стрибок, на гострі ікла, на кінець. Але тигр не нападав. Він повільно підійшов ближче, і Еліза відчула жар, що виходив від його могутнього тіла. Звір нахилив голову, вивчаючи її, а потім... повітря навколо нього почало дрижати.

​Кістки хрустіли, перетворюючись, шерсть зникала, поступаючись місцем людській шкірі. За мить перед нею вже не було звіра. У місячному світлі стояв чоловік — високий, широкоплечий, із тим самим диким золотом в очах. Його обличчя було жорстким, наче витесаним із каменю, а на плечі виднілася свіжа подряпина.

​— Ти забрела занадто далеко, маленька людино, — його голос був низьким, із виразним рокотом, що нагадував далекий грім. — Ти знаєш, що буває з тими, хто порушує кордон моїх земель?

​Еліза хотіла відповісти, але голос зрадів її. Вона лише міцніше стиснула кулаки.

​Рейхан зробив крок вперед, змушуючи її підняти голову. Він провів тильною стороною долоні по її щоці, і цей дотик був дивно ніжним для такого хижака.

​— Сьогодні я не голодний до крові, — прошепотів він, схиляючись до її вуха. — Сьогодні я шукаю те, що неможливо забрати силою. Але ти... ти залишишся зі мною. Тепер ти — частина мого лісу.

​Він розвернувся і зник у темряві так само раптово, як і з’явився, залишивши Елізу тремтіти на самоті. Вона ще не знала, що цей вечір назавжди розірвав її зв’язок із людським світом. Вона ще не знала, що справжнє полювання тільки почалося.