Епілог

​Минуло кілька місяців. Околиці Туманного лісу більше не здавалися людям похмурими. Навпаки, селяни помітили, що врожаї стали багатшими, а вода в річках — чистішою. Вони не знали чому, але Ельза знала: господар лісу повернувся, і тепер він не просто охороняв золото, він охороняв саме життя.

​Одного вечора Ельза поверталася з міста. Вона затрималася в бібліотеці, розшукуючи старі сувої про історію нагів. Коли вона підійшла до свого будинку, то побачила на ґанку знайому постать.

​Нагаш сидів на перилах, вдивляючись у нічне небо. У світлі повного місяця його шкіра слабко виблискувала, ніби вкрита невидимою лускою. Поруч із ним лежала маленька плетена корзинка зі свіжою лісовою суницею — подарунок, який він приносив їй щовечора.

​— Ти знову чекаєш на мене тут? — усміхнулася Ельза, піднімаючись сходами.

​— Тіні лісу шепотіли, що ти повертаєшся, — відповів він, не обертаючись. — Але я відчув твій запах ще раніше. Ти пахнеш книжковим пилом і лавандовим милом.

​Він повернув до неї обличчя, і Ельза знову помітила, як золоті іскорки в його очах танцюють у ритмі її серця. Він підвівся і підійшов ближче.

​— Ельзо, — Нагаш дістав із кишені невеликий предмет. Це був кулон — прозорий кристал, всередині якого, здавалося, застигла крапля живого смарагдового туману. — Це частина мого серця. Тепер, коли ти звичайна людина, я хочу, щоб у тебе завжди було трохи мого світу.

​Він обережно застебнув ланцюжок на її шиї. Ельза відчула приємну прохолоду, яка миттєво змінилася м’яким теплом.

​— Тепер ми пов’язані назавжди, — прошепотів він. — Що б не сталося, куди б не завели нас дороги — мій туман знайде тебе.

​Ельза поклала руку на кристал і подивилася в бік темного лісу. Там, між велетенських дерев, вона знову побачила ледь помітне зелене сяйво. Магія не зникла. Вона просто змінила форму, перетворившись із небезпечної сили на вірну обітницю.

​— Я не боюсь, Нагаше, — промовила вона, дивлячись йому прямо в очі. — Доки ми разом, жодна темрява не зможе нас поглинути.

​Вони стояли під нічним небом, і десь далеко в хащах пролунав тихий, урочистий звук — це ліс вітав свого короля та його людську обраницю. Книга була закрита, але історія, написана смарагдовим туманом на серцях, тільки починалася.