Розділ 7

Замок Відьми Пустоти висів над прірвою, тримаючись на ланцюгах із чорного заліза. Повітря тут було гірким, як полин. Щойно вони перетнули міст, з туману виринула вона.

​Відьма не була старою каргою. Це була жінка з волоссям кольору попелу та очима, в яких застигла вічна ніч. Вона тримала в руках кришталеву сферу — серце лісу, яке вона викрала в роду Нагаша.

​— Прийшов за своєю смертю, останній змію? — процідила вона. — І привів свою людину, яка тепер навіть не бачить моєї сили.

​Нагаш не відповів. Його тіло почало стрімко змінюватися, але Ельза бачила лише розмитий сірий силует. Вона чула страшний гуркіт, шипіння та свист магічних розрядів. Битва почалася. Нагаш у подобі велетня кидався на Відьму, але вона була невловимою, розчиняючись у димі кожного разу, коли його зуби мали зімкнутися на її горлі.

​— Твоя іскра в дзеркалі була лише закускою, дівчинко! — крикнула Відьма, спрямовуючи потік чорного полум'я в бік Ельзи.

​Нагаш закрив її собою, прийнявши удар на спину. Він впав, важко дихаючи, і його луска (яку Ельза лише відчувала на дотик) почала тріскатися.

​— Нагаше! — Ельза кинулася до нього.

​Вона притиснулася до його холодної шкіри і раптом зрозуміла: Аззар збрехав. Він не забрав її магію, він просто закрив її очі. Але серце... серце відчувало все. Вона стиснула кинджал із ікла змія.

​— Ти думаєш, що якщо я не бачу твоєї магії, то я безсила? — вигукнула Ельза, підводячись. — Але я бачу твою порожнечу. А порожнеча — це ніщо!

​Вона заплющила очі. Тепер, коли візуальний світ зник, вона почула справжній звук Відьми — це було тонке, противне дзижчання зліва. Ельза зробила різкий випад кинджалом.

​Лезо пройшло крізь сферу, яку Відьма тримала перед собою. Пролунав вибух чистого світла. Смарагдова енергія, що була замкнена роками, вирвалася на волю. Вона пройшла крізь Ельзу, повертаючи їй зір, і вдарила у Відьму, розчиняючи її в повітрі, як ранковий туман під сонцем.