Розділ 6

Вежа була побудована з чорного кришталю, який відбивав зірки навіть удень. Біля входу не було варти, лише тиша, яка тиснула на плечі. Нагаш зупинився, його зіниці звузилися до ледь помітних ниток.

​— Мій брате, Аззаре! — вигукнув він, і його голос розколов тишу, як грім. — Виходь і подивись у вічі тому, кого ти залишив помирати в тумані!

​Двері вежі безшумно розчинилися. На порозі з’явився чоловік, який виглядав майже так само, як Нагаш, але його шкіра мала сріблястий відтінок, а замість простого одягу на ньому була мантія, що переливалася, як зміїна луска під місяцем.

​— Нагаше... — Аззар усміхнувся, але в цій усмішці не було тепла. — Ти привів із собою смертну? Як необачно. Невже ти так зневірився, що шукаєш захисту в людського дитяти?

​— Вона врятувала мені життя, — відрізав Нагаш, роблячи крок уперед. — Нам потрібне "Срібне Дзеркало", щоб знайти серце Відьми Пустоти. Тільки ти знаєш, де вона його ховає.

​Аззар перевів погляд на Ельзу. Його очі були не золотими, а холодними, білими, як туман.

​— Я допоможу вам, — раптом сказав він, і його голос став медовим. — Але магія дзеркала потребує палива. Воно не показує шлях просто так. Йому потрібна "Зоряна іскра" — здатність бачити магічний світ.

​Він підійшов до Ельзи, і вона відчула дивний запах паленого цукру та грози.

​— Ельзо, ти бачиш Смарагдовий Туман, чи не так? Це дар, який Нагаш випадково залишив у тобі, коли ти його врятувала. Якщо ти віддаш його дзеркалу — ви побачите Відьму. Але після цього ти назавжди станеш звичайною людиною. Ти більше не побачиш справжнього обличчя Нагаша, не побачиш кольорів лісу. Ти будеш жити в сірому світі, де магія — це лише казки.

​Нагаш різко обернувся до неї, його рука миттєво лягла на ефес кинджала.

— Ні! Не зважуйся на це, Ельзо! Ми знайдемо інший шлях!

​— Іншого шляху немає, брате, — Аззар підняв руку, і в повітрі з’явилося примарне дзеркало. — Відьма вже близько. Або іскра дівчини, або ваша смерть.

​Ельза подивилася на Нагаша. Вона згадала, як він сяяв у печері, як його луска переливалася смарагдами. Вона не хотіла втрачати цей казковий світ. Але вона знала: якщо Нагаш загине, світ стане не просто сірим — він стане порожнім.

​— Бери мою іскру, — твердо сказала вона, роблячи крок до дзеркала.

​— Ельзо, ні! — Нагаш кинувся до неї, але прозора стіна магії Аззара відштовхнула його назад.

​Ельза поклала долоню на холодну поверхню дзеркала. Вона відчула, як щось тепле і яскраве повільно витікає з її грудей. Смарагдові іскорки закрутилися навколо її пальців і зникли всередині скла. Раптом весь світ навколо зблід. Зелене сяйво вежі стало просто сірим каменем. Нагаш, який щойно світився магією, став виглядати як звичайний втомлений хлопець у темному плащі.

​Дзеркало спалахнуло і показало замок, захований у самому серці гір, оточений чорним димом.

​— Там її серце, — прошепотів Аззар, закриваючи дзеркало. — Поспішайте.

​Ельза похитнулася, але Нагаш встиг її підхопити. Він дивився на неї з таким болем, ніби це його серце щойно розбили.

​— Навіщо... навіщо ти це зробила? — запитав він, торкаючись її щоки. Його рука більше не здавалася їй чарівно-холодною. Вона була просто холодною.

​— Бо я хочу, щоб ти жив, — прошепотіла Ельза. — Навіть якщо я більше не побачу твоєї магії... я все ще пам’ятаю її серцем.

​Нагаш мовчки пригорнув її до себе. Він знав, що тепер він має не просто вбити Відьму — він має повернути Ельзі її світло, чого б це йому не коштувало.

Шлях до Замку Пустоти виявився найважчим випробуванням. Тепер, коли Ельза не бачила магічного сяйва, ліс і гори здавалися їй похмурими та чужими. Вона спотикалася об звичайне каміння, яке раніше оминала, відчуваючи магічну вібрацію. Але Нагаш ні на крок не відходив від неї. Його холодна рука міцно тримала її долоню, стаючи її єдиним орієнтиром у цьому зблідлому світі.