Розділ 5

— Відступи, Нагаше! — прошепотіла Тінь. Її голос не належав людині, він був схожий на шелест сухого листя на цвинтарі. — Ти останній, хто пам'ятає смак справжньої волі. Віддай дівчину, і ми дозволимо тобі дожити вік у твоєму сирому підземеллі.

​— Мій рід не торгує своїми друзями, — проричав Нагаш.

​Він зробив випад, але його пазурі просто пройшли крізь темряву, не завдавши постаті жодної шкоди. Тінь розсміялася — холодним, механічним сміхом — і раптом почала змінювати обриси. За мить перед Ельзою стояла... її власна мати.

​— Ельзо, донечко... навіщо ти з цим монстром? — промовила "мати", протягуючи до неї руки. — Ходімо додому, там тепло, там безпечно...

​Ельза на мить завагалася. Серце боляче стиснулося — образ був настільки реальним, що вона ледь не зробила крок вперед. Але вона помічила одну деталь: у "матері" не було тіні на підлозі. Вона сама була тінню.

​— Ти — не вона! — вигукнула Ельза.

​Вона згадала про кинджал, який Нагаш дав їй у печері. Вихопивши його з-за пояса, дівчина відчула, як зелене руків'я з ікла змія стало гарячим.

​— Нагаш, тримай її! — крикнула Ельза.

​Нагаш зрозумів план миттєво. Він не став бити Тінь, а обхопив її своїми руками, які вже повністю вкрилися лускою. Тінь почала шипіти, намагаючись вирватися, але магія перевертня стримувала її на місці.

​Ельза зробила випад і встромила кинджал прямо в серце тіньової фігури. У ту ж мить кімнату прорізав нелюдський крик. Фіолетовий дим вирвався з розрізу, і Тінь почала розсипатися на попіл.

​Коли все скінчилося, у кімнаті знову запанувала тиша. Свічка на столі сама собою спалахнула слабким вогником.

​Нагаш важко дихав, поступово повертаючи собі людську подобу. Він подивився на Ельзу з повагою, якої вона раніше не бачила в його погляді.

​— Ти не просто людина, Ельзо, — тихо сказав він. — Ти розрізала саму порожнечу. Це ікло діє тільки в руках того, хто має волю змінити долю.

​Він підійшов до вікна і подивився на місяць.

— Вона знає, де ми. Місто більше не безпечне. Нам потрібно знайти стару вежу на Скляному пагорбі. Там живе той, хто колись зрадив мій рід... і хто знає єдиний спосіб убити Відьму.

​— Хто це? — запитала Ельза, ховаючи кинджал.

​— Мій брат, — відповів Нагаш, і його голос став холодним, як лід. — Єдиний, хто зберіг магію, віддавши за неї свою честь.

Нагаш і Ельза покинули заїжджий двір ще до того, як перші півні сповістили про світанок. Скляний пагорб височів над містом, немов гостра голка, що пронизувала хмари. Чим вище вони піднімалися, тим прозорішим ставало повітря і тим сильніше Ельза відчувала дивний дзвін у вухах — магія цього місця була настільки густою, що її відчувала навіть звичайна людина.