Розділ 3

— Слухай мене... — прошепотів Нагаш, хапаючи Ельзу за руку своєю ще живою долонею. Його хватка була відчайдушною. — Закляття "чорного сну" не знімається магією. Його може зняти тільки те, що... що належить світу людей.

​— Що саме? Кажи! — Ельза гарячково озиралася, шукаючи бодай щось корисне серед золотих горщиків та купи скарбів.

​— Сльоза... людини, яка не боїться монстра, — він гірко всміхнувся, і ця посмішка на застигаючому обличчі виглядала боляче. — Але хто плакатиме за змієм? Мисливці праві... я лише реліквія. Остання потвора цього лісу.

​Ельза завмерла. Вона дивилася на його золоті очі, в яких зараз було стільки людської самотності, що в грудях щось стиснулося. Вона згадала, як він рятував її від коріння, як подарував оберіг, як захищав собою від стріл. Для неї він не був потворою. Він був єдиним, хто побачив у ній щось більше, ніж просто "звичайну дівчину".

​— Ти не потвора, Нагаше, — тихо сказала вона.

​Ельза нахилилася до нього. Її очі наповнилися слізьми — не від страху, а від образи за те, що світ такий несправедливий до нього. Одна гаряча сльоза впала прямо на його кам’яне плече.

​Мить — і печеру прорізав тонкий сріблястий звук, схожий на розбите скло. Сірий камінь почав тріскатися і обсипатися дрібним пилом. Нагаш здригнувся, його шкіра знову стала блідою і теплою. Він глибоко вдихнув, розминаючи затерплі пальці.

​— Ти... ти зробила це, — він дивився на неї з таким подивом, ніби вона щойно пересунула гору. — Справді заплакала за мною?

​Ельза швидко витерла щоки рукавом і відвернулася, ніяковіючи.

— Просто пил у печері, — буркнула вона, але Нагаш лише тихо розсміявся. Це був перший справжній сміх, який вона від нього почула.

​Він підвівся, все ще трохи хитаючись, і підійшов до стіни, де за водоспадом ховався невеликий вівтар.

— Тепер ти знаєш мою слабкість, Ельзо. Але ти маєш знати і правду. Мій рід не вимер сам по собі. Нас прокляла Відьма Пустоти — та, що веде цих мисливців. Вона хоче мою луску, щоб створити обладунки, які неможливо пробити.

​Він дістав із вівтаря невеликий кинджал із зеленим руків’ям і протягнув їй.

— Це зроблено з ікла мого батька. В ньому немає магії, яку відчувають мисливці, але він розрізає будь-яке закляття. Візьми його. Якщо ми хочемо вижити, ми маємо вийти з цього лісу і знайти її першими.

​— Ми? — перепитала Ельза, стискаючи холодну рукоятку кинджала.

​— Ми, — підтвердив Нагаш, і в його очах знову спалахнуло золото, але цього разу воно було теплим. — Змія і Дівчина. Ти — мої очі в світі людей, а я — твоя сила в тіні.