Розділ 2

​— Сховайся! — голос Нагаша став низьким, майже тваринним.

​Ельза пірнула за великий кристал біля гарячого джерела. Крізь щілину вона побачила, як вхід у печеру розлетівся на друзки. У проломі з’явилися постаті в залізних обладунках. Вони тримали дивні арбалети, що світилися фіолетовим вогнем — магічна зброя мисливців на монстрів.

​— Ось він! Остання реліквія лісу! — вигукнув один із них. Його голос був грубим і жадібним. — Заберіть його голову, і золото наше!

​Нагаш не став чекати. Його тіло почало стрімко видовжуватися. Людський одяг розчинився в темряві, а шкіра за лічені секунди вкрилася міцною смарагдовою лускою. За мить перед мисливцями вже не було хлопця — у центрі зали височів велетенський змій. Його голова торкалася стелі, а хвіст одним махом збивав важкі золоті скрині.

​Мисливці вистрілили. Фіолетові стріли вп’ялися в луску Нагаша, але він лише розлючено зашипів. Його очі горіли чистим золотом. Змій зробив випад, і за мить двоє найманців відлетіли до стіни, збиті потужним ударом хвоста.

​Ельза затиснула рот руками, щоб не закричати. Вона бачила, як Нагаш б'ється — це було водночас жахливо і красиво. Але раптом вона помітила те, чого не бачив він.

​Один із мисливців, що ховався в тіні біля самого входу, дістав маленьку скляну колбу з чорною рідиною.

​— Нагаш, обережно! Зліва! — вигукнула Ельза, забувши про власну безпеку.

​Мисливець кинув колбу. Вона розбилася об тіло змія, і чорний дим миттєво обгорнув Нагаша. Це була не просто отрута — це було закляття "кам'яного сну". Смарагдова луска почала сіріти, а рухи велетня стали повільними й незграбними.

​Нагаш видав болісний стогін і почав перетворюватися назад у людину. Він упав на одне коліно, важко дихаючи. Його рука, що торкалася підлоги, уже стала кам'яною до самого ліктя.

​— Тепер він наш... — мисливець із мечем повільно наближався до беззахисного перевертня.

​Ельза зрозуміла: якщо вона зараз нічого не зробить, він загине. Магії в неї не було, але в неї була та сама золота монета, яку він їй подарував.

​— Гей, ви! — Ельза вискочила зі свого схову.

​Мисливці на мить зупинилися, здивовані появою дівчини.

​— Ти хто така? — гаркнув ватажок. — Забирайся геть, якщо не хочеш померти разом із цією потворою!

​Ельза міцно стиснула монету. Вона згадала слова Нагаша: "Поки ця монета у тебе, жодна істота в цьому лісі не посміє тебе торкнутися". Вона не знала, чи діє це на людей, але вона відчула дивну теплоту, що виходила від металу.

​— Це — мій дім! — збрехала вона, стаючи між мисливцями та пораненим Нагашем. — І я не дозволю вам його нищити!

​Вона замахнулася і кинула монету прямо в гаряче джерело. Раптом вода в ньому закипіла, і з дна піднялася величезна хвиля пари, яка заповнила всю печеру. Це був той самий Смарагдовий Туман, який бачила тільки Ельза. Для мисливців він став непроглядною стіною, яка почала виштовхувати їх з печери, ніби невидима рука.

​— Що за чортівня?! Я нічого не бачу! — кричали вони, відступаючи до виходу.

​Коли туман трохи розсіявся, мисливців уже не було. Ельза підбігла до Нагаша. Він лежав на підлозі, його обличчя було блідим, а кам’яне закляття вже піднімалося до плеча.

​— Ельзо... — прошепотів він, ледь розплющуючи очі. — Навіщо? Ти могла втекти...

​— Замовкни, — вона підставила своє плече, допомагаючи йому піднятися. — Ти сказав, що я під твоїм захистом. Але, здається, сьогодні все навпаки.

Нагаш важко дихав, і кожен його вдих віддавався металевим скреготом. Камінь уже дістався ключиці, перетворюючи живу плоть на холодну сіру статую. Ельза відчувала цей холод навіть крізь його сорочку.