Розділ 11: Серце проти Іскри

Світло вирвалося з грудей Лії, мов вибух зірки. Її Серце — не артефакт, не механізм — а жива сутність, жива енергія. Та сама, яку вони шукали. Та сама, що могла змінити все.

Оріса відкинуло назад. Його очі здригнулися — в них на мить спалахнув біль. Пам’ять. Справжнє "він".

— Ліє… — прошепотів він. — Зупинись… Ти не розумієш, що на кону…

— Я розумію, — відповіла вона, роблячи крок вперед. — На кону — любов. Надія. І справжня свобода.

Іскра за їхніми спинами пульсувала червоним — вона вже почала процес перезавантаження. В неї вливалися коди. Світлини. Душі. Цілі міста.

Кеар і Сіанна вступили в бій зі Спадкоємцями, які з’являлися з порталів — механізовані істоти без облич, створені для служіння алгоритму. Але ті не чекали, що Лія стане силою, здатною зламати саму структуру Іскри.

— Орісе, — крикнула вона, коли дісталася до нього, — ти досі тут! Я відчуваю тебе!

— Я… вже не я, — прошепотів він. Його голос тремтів. — Але якщо хоч на мить я був тобою… то дозволь мені вибрати.

Він простягнув їй руку. І разом — вони доторкнулися до Серцевини Іскри.

> Світ спинився.

Перед ними — неймовірне видіння: альтернативні версії світу. Усі можливі "якби": світ без любові, світ без війни, світ без людей, лише машини… Але один був інший.

Світ, у якому Лія й Оріс були разом. Сміялися. Жили. Любили.

— Ми не можемо змінити минуле, — сказала вона. — Але ми можемо зберегти майбутнє.

Оріса залило світлом. Його тіло почало руйнуватись. Але на його обличчі — спокій.

— Ти стала сильнішою за нас усіх…

І він зник — у вибуху світла, що зупинив Іскру.

Світ… видихнув.

Платформа розсипалась. Тиша. Потім знову дихання.

Сіанна стояла на краю обриву, а Кеар обіймав Лію, яка впала навколішки.

— Він вибрав… — прошепотіла вона.

Серце знову билося. Світ врятовано.

Але не без втрат.

---