Розділ 9: Вогонь тіней

Вони увійшли в Серцевину Зони.

Тут усе було спотворене. Пейзажі, які миготіли кожні кілька секунд: то — пустеля, то — руїни міст, то — сцени з дитинства. Але найстрашніше — це були не ілюзії. Це були фрагменти душ.

— Тіньова матерія, — прошепотіла Сіанна. — Тут відображається не зовнішнє. Тут оживає все, що ми приховуємо.

Перша зупинилася Лія.

Перед нею з’явилась постать — її власна копія, тільки без серця. Очі — порожні, рухи — механічні.

> — Ти думала, що любов зробить тебе сильною?
— Ні, — відповіла тінь. — Вона зробила тебе вразливою. Ти відкрила Серце... і віддала ключ.

Лія здригнулася.
— Це не слабкість — це мій вибір. І саме він зробив мене живою.

Тінь скрикнула і розчинилась у повітрі. Світ навколо затремтів.

Далі йшов Кеар.

Його тінь була дитиною. Маленький хлопчик, що кричав у темряві.

> — Ти віддав своє тіло, щоб стати сильнішим. Але ніколи не вилікував душу.

Кеар опустився навколішки.
— Я не забув тебе. Просто не міг захистити.

> — Тоді захисти інших. Почни з себе.

Світ навколо нього став яскравішим. Його серце билося — справжнє, людське.

Сіанна… стояла перед постаттю в масці.

> — Ти зрадила їх.
— Ти належиш нам.
— Ти завжди була тінню.

Вона підійшла ближче.

— Можливо. Але навіть тінь існує тільки там, де є світло. І я його знайшла.

Маска зникла. Замість неї — її обличчя. Вона, яка плакала.

Сіанна простягнула руку. Обійняла саму себе. І розчинилася темрява.

Тиша. Потім — гул.

Під ногами з’явилася платформа. І з глибини — блиск. Пульсація. Ритм.

> Іскра Кінця.

— Вона… жива, — прошепотала Лія.

— І якщо ми не зупинимо Спадкоємців, — додала Сіанна, — вона запалить не світ, а попіл.

---