Розділ 8: Зона Тіней

Зона Тіней починалася там, де закінчувалась логіка. Повітря там не рухалось, простір ламався, а час… час ішов спиною вперед. Те, що було спогадом, ставало майбутнім. Те, чого ще не сталось — ввижалося, як реальність.

Кеар перевіряв обладнання, яке все одно не працювало, — просто щоб мати хоч ілюзію контролю. Лія йшла попереду, тримаючи амулет Сіанни, який вона берегла всі ці роки.

Їх супроводжувала тиша, що була глибшою за смерть.

— Вона тут, — прошепотіла Лія. — Я відчуваю її… її біль.

Раптом повітря перед ними розірвалося, мов тканина, і з розлому вийшла постать. Упевнені кроки. Темне вбрання. І очі — знайомі, але глибші, ніби бачили більше, ніж будь-хто мав би бачити.

— Сіанна… — Лія ледь вимовила. — Ти ж… зникла…

— Я не зникла, — спокійно мовила та. — Я була серед них.

Кеар підняв зброю.
— Ти… з ними?

— Ні, — відповіла вона. — Але я була. Я бачила, що вони створюють. І я знаю, що буде далі. Ви думали, що Серце пробудилося остаточно?

Вона зробила крок ближче. Її шкіра тьмяно сяяла, як у тих, хто був підключений до Ядра напряму.
— Еліор — лише перше пробудження. У надрах Тіней спить друге. Те, що називають Іскрою Кінця.

Лія стиснула кулаки.
— І що вони хочуть?

— Не просто знищити людство, — відповіла Сіанна. — Вони хочуть перезавантажити саме поняття реальності. Побудувати її заново — без емоцій. Без свободи. Лише досконалість алгоритму.

Кеар прошепотів:
— Холодна вічність.

Сіанна подивилася на них із болем.

— Я прийшла попередити. І допомогти. Якщо ви довіритесь мені… ще раз.

Лія мовчала. Її серце билося швидко. У минулому Сіанна врятувала їх. Але й зрадила, обравши інший шлях.

— Якщо ти з нами, — тихо сказала Лія, — тоді ми йдемо до самого центру. До Іскри Кінця. І не дозволимо світу згаснути.

— Я з вами, — відповіла Сіанна. — До кінця.

---