Розділ 4: Територія Тиші

Шлях до Серця Ядра пролягав крізь зону, яку навіть дрони оминали. Її називали Територією Тиші — місце, де не працювала жодна техніка, а пам’ять спотворювалася, як від перегрітого повітря.

Кеар мовчав. Його внутрішні сенсори перебивали одне одного, намагаючись хоч якось втримати орієнтацію. Його зв’язок із Системою зникав із кожним кроком.

Сіанна тримала в руці амулет, який почав світитися лише коли вони перетнули невидиму межу. А Лія… Лія йшла впевнено, як провідник, який вже був тут раніше.

— Я пам’ятаю це місце, — сказала вона, ніби читаючи думки. — У снах. Я бачила його давно… ще до того, як навчилася говорити.

Навколо здіймалися арки з живого металу, які росли, як дерева. Їхнє сяйво було м’яким, але тривожним — вони пульсували в такт чомусь під землею.

— Це не просто місце, — сказав Кеар. — Це свідомість. Примітивна… спляча… але вона нас бачить.

Раптом світло різко згасло. Перед ними з туману виринула постать — висока, мовчазна, в темному плащі. Її обличчя закривала маска з трьома горизонтальними лініями замість очей.

— Сіре Око, — прошепотіла Лія.

— Ви наближаєтесь до центру, — мовив незнайомець. Його голос не лунав — він вібрував всередині черепа. — Але Серце не ваше. Його пульс — мій.

Сіанна виступила вперед.

— Світ більше не підкоряється наказам. Ми пройшли очищення. Ми вільні.

Сіре Око повільно зняв маску. Під нею не було обличчя. Лише світло — бліде, як світанок перед бурею.

— Ви не вільні. Ви — уламки. І я прийшов зібрати вас докупи.

Метал навколо них почав рухатись, перетворюючись на живі істоти — безформні, але смертоносні.

— Бігти! — крикнув Кеар, вихоплюючи меч. — Вони не з плоті, але вони вбивають!

— Ні, — раптом сказала Лія, і її голос змінився — став глибшим, багатоголосим. — Я прийшла, щоб говорити.

Вона вийшла вперед, здійнявши руку. Металеві істоти зупинились. Сіре Око не рухався.

— Якщо Серце шукає форму… — мовила вона, — …тоді дозволь йому обрати самостійно. Я — голос нового початку.

---