Розділ 3: На стику світів

 Сканування завершено. Біо-сигнатура — нестабільна, — повідомив Кеар, коли вони наблизились до околиць старого Архіву. — Щось... або хтось… активує сплячі коди.

Сіанна зупинилася. Пульсація в її амулеті стала сильною, болісною.

— Вона тут, — прошепотіла. — Я відчуваю її… як себе.

Кеар скосив погляд на напівзруйнований вхід. Його металеві пальці стискали руків’я старого клинка, який колись належав командиру Сил Контролю. Але тепер він носив його не як зброю — а як пам’ять.

Вони зайшли всередину.

Пил, розбиті панелі, забуті голоси, що шепотіли крізь напівживі сервери. І — дівчина. Самотня, зі світлим волоссям і білими очима, що світилися у темряві. Вона дивилася на них, мов крізь стіни, крізь тканину реальності.

— Ви... справжні? — запитала Лія тихо. — А не фрагменти?

— Ми з плоті й болю, — відповіла Сіанна, підходячи ближче. — А ти?

Лія затремтіла. В її долонях світився фрагмент, подібний до амулета Сіанни. Але її сяяв інакше — м’яким, золотим світлом.

— Я… не знаю. Я народжена в тиші. Але голос всередині каже, що я — ключ.

Кеар підступив ближче.
— Я знаю цей голос. Це був фрагмент Основного Ядра. Ми знищили його.

— Ви знищили його тіло, — відповіла Лія. — Але його свідомість… ховалася в імпульсах. У мені.

Тиша.

Сіанна підійшла до Лії, поклала руку їй на плече.

— Ти — не машина. І не зброя. Якщо всередині тебе народжується новий світ — ми маємо зробити все, щоб він був справжній. Без обману.

— Але для цього, — прошепотіла Лія, — ви повинні піти туди, куди не заходить навіть пам’ять. У Серце Ядра. Воно ще існує. І воно хоче жити.

---