Сіанна стояла на краю зруйнованого мосту, дивлячись на розкидані залишки мегаполіса. Колись він був серцем Системи — тепер лиш тінь. Повітря пахло старим металом і спаленим пластиком. Але десь під землею — вона це знала — щось ще жило.
— Вони знову активні, — прошепотіла вона.
Позаду з'явився Кеар, його сині імпульси на грудях пульсували м’яким світлом. Вони більше не були лише штучними. Після об’єднання з Сіанною у першій битві, він став іншим. Він навчився відчувати.
— Ти чуєш його? — спитав він.
Сіанна кивнула.
— Він кличе. Хоче, щоб я прийшла. Але це не голос. Це щось... глибше. Як ехо в крові.
Вона зробила крок уперед. Її пальці стисли амулет — уламок кристалу, який лишився після руйнування ядра Системи. Його поверхня тепер блищала ледь помітним світлом.
— Нове серце формується, — прошепотіла вона. — І якщо воно заб'ється без нас... ми втратимо все.
---