Глава 26

   — Леонард... я… я, не знаю, що сказати. — Дилія ковтала слова.
   — Ти не так зрозуміла… Я твій друг і ти мені дорога,… як подруга. — Чесно зізнався він. — Я ревную, як друг… розумієш?
   — Ось тепер, я розумію. — Дилія глибоко в грудях зупинила своє серце, яке шалено закалатало від почутого. Вона вже перебирала у думках, як розповідатиме Олексію, що Леонард у неї закоханий. Слава Аллаху, цього не треба буде робити! — тобі не треба мене ревнувати, хоча я розумію тебе. Ці почуття всіх навідують, коли вони мають ділити своїх друзів з кимось ще. По природі – усі люди власники та трішки егоїсти. Ділитись ні з ким не хочеться, але потім це почуття зникає. Порадій за мене. Я щаслива. І ти скоро знайдеш ту, яка зробить тебе щасливим… і я буду радіти за тебе. — Промова, наче на врученні премії прозвучала з вуст Дилії.
   — Я радію за тебе! Дуже! Але все одно трішки ревную. — Він засміявся і Дилія підхопила його сміх.
   — Я щаслива мати такого друга, як ти. — Дилія обійняла його.
   — І я щасливий мати таку подругу. — Обійнявши навзаєм Дилію, промовив він.
   Через декілька хвилин вони йшли до ресторану, щоб досягати нових вершин.

   Розалі чекала на Дилію біля величезного магазина, де було купа відділів з неймовірно гарною білизною. Її очі сяяли, коли біля неї проходили чоловіки, які зачаровано усміхались, виказуючи свій захват. Червоне пальто, таке ж яскраве, як і його господарка – вирізнялися на фоні усіх інших людей. Спокусливі, червоні губи дарували усім чоловікам вартим уваги, свою бездоганну усмішку, а стрункі ніжки в чорних колготках і синіх ботильйонах, губили розум цих бідолашних.
   — Ну нарешті! — промовила Розалі, дивлячись, на захекану Дилію, яка щойно підійшла до неї.
   — Вибач, але твій тато трішки затримав нас. — Пояснила дівчина, приводячи до ладу дихання. — Ну, що будемо робити?
   — Спочатку зроби так, щоб я більше ніколи не бачила такого вигляду. — Розалі подивилась знизу вверх на Дилію.
   — А що не так? — образилась дівчина на слова своєї «дизайнерки».
   — Навіть, якщо запізнюєшся… не варто, щоб про це всі знали по твоєму вигляду. Треба спокійно підійти і просто пояснити, що тебе затримало. — Забравши локони з плечей, і пустивши своїм поглядом стріли у красеня, який проходив поруч, повчала вона. — Ти в першу чергу жінка… кому треба, той дочекається на тебе, а якщо ні, то він не вартий твоєї уваги. Ти маєш право трішки запізнитись, але ти не маєш права бути ось… такою… — вона жестом вказала на її захеканий, розгублений та скуйовджений вигляд. — Сподіваюсь ти не показуєшся у такому вигляді Олексію?
   — У якому такому? — насупилась вона.
   — Ось в такому! — підвівши Дилію до дзеркала, вона вказала на її відображення.
   Дилія ахнула.
   — О, Аллах! І це я так на людях ходила? — риторично запитала вона, а потім зняла з волосся лавровий листок.
   — Люди то таке… а от Олексій ніколи не повинен бачити тебе такою… такою…
   — Мочалкою… — зітхнувши, додала Дилія.
   — Не все так погано. — Засміялась Розалі. — Я хотіла сказати, скуйовдженою. — Зрозуміла?
   — Зрозуміла. — Дилія вже боялась, цю «поліціанта моди», навіщо вона погодилась на цей шопінг?
   — От і добре. Я зроблю тебе смачною цукерочкою – Олексій буде бажати розгорнути тебе! — з цими словами вона узяла Дилію за руку і грайливо похитавши стегнами, завела у перший бутік з білизною.
   Дилія очманіла від такої кількості різноманітної білизни. Вона і половини з цього всього ніколи не бачила.
   Продавчині цього магазину заметушились біля двох панянок, які ще навіть поріг магазину переступити не встигли і цим Дилію зовсім розгубили. Проте, Розалі опинилась у своїй стихії і одразу прощебетала дівчатам, що вона сама усе підбере своїй подрузі.
   — Тут стільки усього. — Темні очі Дилії широко дивились навкруги.
   — Нумо зробимо так… ти обереш щось на свій смак і підеш в он ту примірочну, — вона вказала на дальню схованку від цікавих очей, — а я оберу щось на свій смак і підійду до тебе. Зрозуміло?
   — Може не треба? — Дилія стояла, як вкопана.
   — Я питаю, зрозуміло? — вона проігнорувала запитання Дилії і знову наполягла.
   — Зрозуміло. — Зітхнула вона.
   — От і добре… хороша дівчинка. — З цими словами, Розалі пішла в вільне плавання по магазину. Рибка опинилась у своїй стихії.
   — Ага. — Зітхнула дівчина, ледь усміхнувшись.
   Дилія огляділась не знаючи, що брати і що могла б оцінити Розалі. Пройшовши у середину бутіка, вона підійшла до стенда з нічними сорочками. Продивившись незграбно, що висить на вішалках, Дилія узяла синю бавовняну сорочку з рукавами до ліктя. Усміхнувшись своєму вибору, вона почимчикувала до примірочної, про яку говорила Розалі.
   — Диліє, ти тут? — стоячи позаду шовкової занавіски, запитала Розалі.
   — Так, так… хвилинку. — Забравши одним рухом тканину, яка відгороджувала її від погляду Розалі, Дилія запитала: — Ну як?
   — О, Маріє! — її очі розширились.
   — Що добре?! — Дилія усміхнулась.
   — Знімай скоріше, знімай оце вбрання для черниць. Ти що? Ти хочеш, щоб Олексій заснув, дивлячись на це? Якщо так, то тоді це в самий раз. Кицюнь, те що повинно ворушитись у нього в штанях, навіть не прокинеться від такого вигляду. — Її проповідь була сильною та незакінченою, бо вона знову почала: — Чому рукава лише до ліктя, треба було до пальців?! Чому не під шию закуталась, а лише трішки?! Люба, ти що?!
   — Все, все… я зрозуміла! — червоніючи від сорому, сказала Дилія.
   — Вибач, кицюню. Мене буває заносить. — Щиро усміхнувшись, Розалі додала: — Не знаю, коли це у вас станеться, але ти повинна зваблювати, бути грайливою, жіночною, а головне бути сексуальною. Будемо чесними – якщо б ти не планувала з ним лягти у ліжко, ти б сюди сьогодні зі мною не прийшла. Я ж маю рацію?
   Розалі була права. Якщо б вона не планувала в скорому часі зробити «це», її б тут не було. Тому… треба прислухатись до Розалі, яка знає про зваблення все.
   — Так.
   — Тоді знімай ось це чернецьке вбрання і будемо робити з тебе… спокусницю. — Розалі широко усміхнулась. — Ось… міряй. — Простягнувши їй шовкову, червону, коротку сорочку сказала Розалі.
   Узявши з її рук нові обладунки, по звабленню Олексія, Дилія засмикнула шторку.
   Через хвилину почувся голос Дилії:
   — Я готова!
   — Показуй! — Розалі була в нетерплячці.
   Шторка знову була забрана Дилією.
   — О, Маріє! — захват Розалі говорив сам за себе. — Яка цукерочка! Я б тебе сама!… О, Диліє! Ти неймовірна! Така струнка фігура, ніжки, груди… — Розалі покрутила пальцем: — повернись. — Розалі ахнула, коли та повернулась. — Які апетитні сіднички! Тіло, немов шовк!
   Дилія дивилась на себе у дзеркало і проводячи по тканині пальчиками, задоволено усміхалась відображенню. Спочатку вона соромилась, але зрозуміла, що це нормально хотіти бути жаданою для свого коханого. І ось вона стоїть у примірочній, майже роздягнена і не соромиться себе та свого тіла.
   — Я дійсно спокусливо виглядаю. — Закусивши нижню губу, Дилія грайливо покружляла перед дзеркалом.
   — Ти неймовірна! Я рада, що ти це зрозуміла! — широка усмішка Розалі сяяла, немов, перший білосніжний сніг. — Тепер ось це поміряй. — Віддаючи мереживний набір до рук Дилії, Розалі підморгнула їй та засмикнула шовкову тканину.
   Хвилини дві минуло і Дилія знову показалась публіці, тобто Розалі.
   — О, Диліє! Ти просто секс! Олексій тебе захоче… захоче... з’їсти! — вона засміявшись, додала: — Якщо б ти не була цнотливою, я б висловилась інакше!
   — Ммм, дякую! — Дилія дивилась у відображення і була приголомшена своїм виглядом. Мереживні трусики і таке ж саме бра у кольорі шампань, - робили її відвертою і сексуальною. Вона і не могла подумати, що буде ось так виглядати і не соромитись цього.
   — Кицюнь, ось ще один комплектик… щоб одягнути його, потрібно буде трішки більше часу… Якщо щось не зрозумієш, що до чого, скажи мені. Добре?
   — Так. — Беручи купу усього, що дала Розалі, Дилія знову сховалась за шовком.
   Дилія очманіла від того, що дала їй Розалі, але якщо вона погодилась з тим, що хоче звабити Олексія – треба йти до кінця. Геть, комплекси та упередження.
   Пройшло хвилин п’ять і Дилія нарешті з’явилась перед очима Розалі.
   — Диліє, ти не черниця! Ти зірка «Playboy30»! — Розалі дивилась на Дилію і не розуміла, чи це дійсно та дівчина, яка нерішуче заходила у примірочну?!
   Дилія трішки зашарілась, все ж таки вона вперше таке міряє, а тим паче стоїть в такому вбрані перед кимось. Проте, те що вона бачила у відображенні, викликало у ній нові бажання та емоції. Їй хотілось, щоб це побачив Олексій і йому закортіло торкатись її. Саме від цих думок Дилію кинуло у жар і її щічки почервоніли.
   — Дякую! — Дилія випрямилась і впевнено стояла, роздивляючись себе. — Дякую, дякую Розалі! Я в захваті! — провівши пальчиками по зав’язкам, які тримали панчохи, Дилія уся сяяла.
   — Завжди рада! — Розалі, спокусливо усміхнувшись, підсумувала: — Олексій буде в нокауті, але все, що потрібно у нього заворушиться… і не один раз! Я в цьому впевнена! Це важка артилерія! — Розалі дивилась на обладунки Дилії, які розбурхають уяву за дві секунди. Чорне мереживо, крізь яке виглядають спокусливі перси, трусики, які грайливо обрамляють сіднички, пояс з такого ж самого мережива – зупинився на талії, а його застібки тримали чорні панчішки – гаряча штучка! — Розалі ляснула Дилію по сідниці.
   — Ай! — Дилія обернулась до Розалі.
   — Вибач не втрималась, а це означає лише одне… — її брова сексуально вигнулась.
   — Що саме? — запитала Дилія, потираючи слід від долоні Розалі.
   — Що Олексій буде кохатись з тобою до самого ранку! — задоволено сказала Розалі.
   Дилія почервоніла, але все ж таки промовила:
   — Тоді, я гарна учениця?!
   — Найкраща! — Розалі широко усміхнулась.
   Дівчата своїм сміхом заполонили приміщення довкола себе.
   — У мене лише одне питання… — вона тихо запитала, — скільки це все коштуватиме?
   — За це не хвилюйся. — Розалі подарувала найщирішу посмішку своїй подрузі. — Це мій подарунок тобі.
   — Ні, ні… Розалі, я не можу… — Дилія похитала головою.
   — Можеш. І це – не обговорюється! — Розалі закрила перед її обличчям шовкову занавіску і на цьому поставила крапку, як для неї здавалось у безглуздій суперечці.
   За шторкою почувся голос, Дилія, яка протестувала:
   — Я відмовляюсь від таких дорогих подарунків!
   — Хто тебе запитуватиме?! — мовила Розалі. — Подарунок приймають з усмішкою і подякою. Цього буде достатньо. — Вона похитала головою і її локони розсипались по плечах. — І цього треба вчити!
   — Дякую, Розалі! — голова Дилії опинилась ззовні і її обличчя осяяла вдячна усмішка. — Дякую! — цмокнувши її у щічку, вона сховалась за шовком.  
   — Я ж казала – гарна учениця!
   Дівчата знову розсміялись.
   — З мене вечеря! — знову пролунав голос з примірочної.
   — Найкраща учениця! — засміялась Розалі.
   Дилія усміхнулась, починаючи переодягатись.
   Розрахувавшись, дівчата вийшли з магазину білизни і одразу попрямували за продуктами на вечерю. На цей раз Розалі не суперечила Дилії, яка розрахувалась за провізію.
   Повернувшись з магазину, Дилія одразу почала готувати вечерю, а панянка Розалі пішла приймати ванну з пінкою. Дилія метушилась на кухні, немов бджілка перелітала з квітки на квітку, аж раптом просигналізував авйбер про сповіщання. Дівчина усміхнулась, знаючи, що це від Олексія.