Епілог

Надія варта третьої спроби?

864 рік, Андрас, десь серед північної тундри

Сніжинка на рукавиці — ось хто вона така. Пропаща, загублена й безнадійна. Вона блукала по безкраїх просторах вже рідної тундри, наче могла загубитися. Дивилася на небо, немов воно могло дати відповіді.

Удача давно не мала мрій. Віками не відчувала надії. 

Образа, сором, провина — вони з’їдали її живцем, та все ніяк не могли доїсти. Минули століття від тих дванадцяти днів, а вона досі картала себе, досі звинувачувала Шебнара та з кожною миттю бичування примножувала ненависть до всього світу. Коли їй нарешті забракне дихання, щоб докоряти?

Холодний вітер і яскраве світло від снігу змушували Удачу примружити очі. Більшість обличчя ховав від морозу щільний шарф, але руки в товстих рукавицях заніміли. Вона йшла, згорбивши плечі. Якщо сказати комусь, що це колись була заможна панна, то з неї тільки посміються.

Тундра тяглася навкруги сірим морем схилів, і день здавався Удачі нескінченним. Мотузка на її поясі тягнула позаду впольовану оленицю. Тіло здобичі ковзало по крижаному снігу, але нести все одно було нелегко. Удача йшла вперед, попри втому. Вона знала: невдовзі стада оленів підуть на південь, і тоді її раціон знову звузиться до пісного м’яса зайців, яких ще треба зуміти вистежити в білій пустці.

Її дихання розчинялося паром у морозному повітрі, але серце зігрівала думка, що дім уже близько.

За наступним пагорбом нарешті визирнула кам’яна хатина. Невелика, не надто гарненька, але, одна серед снігової пустки, вона не могла бути непримітною.

Дійшовши до порогу, Удача розв’язала вузол, скинула мотузку з пояса й лишила оленицю біля стіни. Двері заскрипіли, впускаючи холод усередину, та вона зачинила їх швидко. У хаті було тихо й темнувато. Удача почепила лук на гачок, кинула сагайдак долу, потім сіла на лаву, не знімаючи кожуха, і кілька разів глибоко вдихнула. Плечі ломило, ноги свербіли, а в голові стояла порожнеча.

Передихнувши, вона нарешті зняла рукавиці й підвелася. Ніж лежав на столі в підставці. По чисту тканину вона зазирнула в стіл, проте вся шухляда, на її подив, була наповнена купою металевих кілець різного розміру. Шебнар, хай йому грець. Ніколи не дає їй забути.

Сьогодні вночі їй знову снився великий місяць. Як завжди в цьому сні, вона бігла до нього, намагалася наздогнати примару свого коханого, але з кожним кроком небесний сторож ставав усе меншим і меншим. Такою була його обіцянка.

Зачинивши шухляду, Удача повторила дію знову. Кільця зникли, і вона спокійно взяла ганчірку. Повернувшись, уже зібралася йти до роботи, коли раптом помітила на обідньому столі світлу пляму. Лист. Ось це вже не схоже на витівки Гаранта Долі.

Залишивши інструменти, Удача підійшла до знахідки. Андресант — Сізіф. У Свампелі з’явилася нова проблема.

Прочитавши текст повідомлення, Удача затрималася очима на рядках. «Моя знайома чужоземка вирішила піти проти гарантів. Вона хоче врятувати друга. Повторює помилку Тоса й Нат. Їй потрібна твоя допомога».

Жуки з замку рідко писали їй листи. Але що тепер робити Удачі? Залишатися осторонь, поки ця безрозсудна дівчина встряне в халепу? Зламаний Шеб досі отруює чужі життя. Скільки ще загублених душ Удача зможе стерпіти?

А якщо їй все-таки вдасться? Що буде, якщо вона погубить безсердечного Шебнара?

Удачу не покидали спомини про нареченого. У снах, у мріях вона рвалася до нього, але він завжди щезав. Як тінь від того пломені, що ще жевріло в її душі.

Часом її знову накривало відчуття, наче її серце падає. Навколо темрява, це нескінченний політ. Але перед тим як розбитися, мариво щезало, розходячись нудотою по її тілу. Такою була її любов — приреченою ілюзією. Та чи це означало, що вона мусить здатися й просто чекати смерті в холодній пустелі, доки хтось інший намагатиметься виправити її помилки?

Минулі спроби врятувати Шебнара закінчилися лихом. Чи має Яра кращий план? Чи знає вона взагалі, що робить? У листі про це ні слова. То чому ж Удача мала забути всі страхи й наважитися на ризик утретє?

Бо десь там, у королівському палаці на далеких квітучих землях, досі б’ється його зачароване серце.

Бух-бух, бух-бух, бух-бух, бух-бух.