♥︎ 9 ♥︎

І зовсім не страшно

Вона прекрасна. О, Триби, ця угода виправдала всі очікування Шебнара! Спостерігати за Удачею було приємно, але сидіти поряд з нею, чути її голос, відчувати її запах, її дотик, ловити на собі погляд з легким острахом впасти в тенета прив’язаності — це незрівнянно.

Мисливський дух Удачі поряд з ним став таким крихким, майже кришталевим. Але Шебнар не хотів, щоб вона його боялася. Він прагнув любові, а не покори, та для цього спершу доведеться заслужити її довіру. Як приборкати вітер, не знищуючи його вільну природу? Варто стати частиною його руху. Але перед цим треба переконатися, що на шляху не виникнуть перешкоди.

Одна з них вже перебувала на півдорозі до замку.

Заплющивши очі, Шебнар перемістився з лави та купи теплого хутра в бездонну порожнечу, де серед чорноти миготіли спалахи кольорів. Одна думка про Трейвіна — і миттєво вибудуваний напрямок переніс наглядача до новенької таверни, де тьмяне світло блимало на шорстких дерев’яних стінах, а в повітрі витав важкий аромат воску й старого диму. Тиша навкруги не змінилася: його появу ніхто не помітив. Та за мить спокій розірвав шум за дверима. До таверни прийшли нові клієнти. 

— Дві кімнати для нас із товаришем на нічліг, будь ласка, — звернувся до власника низенький чоловік у кожусі, поли якого ледь не торкалися його блискучих черевиків. Поки той потягнувся по ключі, він хвацько затягнув всередину дві важкі валізи й зупинився перед сходами.

Шебнар аж усміхнувся, побачивши знайоме обличчя. Вигляд діловий, забіганий, пухнаста шапка набакир, у виразі пиха досвідченого пройдисвіта — Трейвін у всій своїй красі. Слідом за ним, нагнувши шию в низькому проході, мовчки з’явився високий, статний молодик у добре підігнаному синьому пальті. «Феодал», — подумав би Шебнар, якби не помітив на кишені зачеплений на ланцюжку компас. На коротких рудих кучерях смертного виблискували залишки від сніжинок. Гладко виголене підборіддя надавало його обличчю юнацького вигляду, хоча за плечима вже минули добрі двадцять сім літ.

Що ж, цей пан Бейлі гарніший та більш порядний, ніж попередні варіанти наречених для Удачі від батька. Але Шебнар не дозволить йому стати між ним і його мрією.

— Тут затишно, — мовив Бейлі, стягуючи зі стола дві зв’язки й кладучи натомість чотири срібняки.

Його голова була забита дурницями. Шебнар спробував знайти в купі чисел, чорно-білих малюнків та римованих рядків у його свідомості хоч якісь почуття до Удачі, але, як не дивно, нарвався лише на сумніви.О, та він боявся цього весілля ще більше, ніж наречена! А що робити в такому випадку Шебнару? Натиснути.

— Від Удачі ще не надійшов лист? — несподівано вирвалося з уст чоловіка.

Він і сам здивувався від свого запитання, а Трейвін, котрий вже почав волокти речі нагору, і зовсім скривив брови.

— Ні.

Бейлі мовчав, не подаючи жодних емоцій, крім спантеличення. Шебнар натиснув вдруге. 

— Чи їй не сподобався мій подарунок? Хоча порядна жінка могла б і написати, — сказав і струснув головою, кліпаючи. — Та що ж зі мною? Не можу вгамувати думки.

Трейвін гмикнув і ледь усміхнувся. Він-то думав, що розуміє причину стану приятеля. 

— Не гризи голову! Вона той ще впертюх, буцається. Ти їй того вірша зачитаєш, і крига тайги в її грудях розтане.

Він хоч сам вірив у ці слова?

— А її кохання точно не належить комусь іншому? — запитав Бейлі, вразивши навіть Шебнара, якому цього разу тиснути не довелося.

Трейвін припинив марно бити валізою в сходинку, зупинився й випустив важкий подих, перш ніж відповісти:

— Якби у Свампелі був хтось гідний, то я б уже катав внуків на возі. Але немає, і навряд чи її мрія впаде з неба та викраде серце за три дні, поки ми тут мандруємо. Кажу, не дурмань собі голову. Усе буде гаразд.

Ні. Три дні — це замало. Шебнар мав ще одинадцять.

***

Другий день у Яві зустрів гаранта пташиними переспівами, далеким сопінням лісу, запахом згорілих дров і сліпучим променем світла з тоненької щілини вікна. Скинувши ковдру, він одразу відчув прохолоду, що пустила табун дрижаків по шкірі й миттю відігнала сонливість. У замку панував спокій, але густі хмари над думками не розвиднялися.

Три дні. Шебнар мав вигадати щось, щоб відтягнути зустріч Удачі з Бейлі якомога пізніше. І це щось не мало відлякати її.

Вбравшись у новий одяг, нехай і повільніше, ніж зробив би це з чиєюсь допомогою, він вирушив у коридор. Запах застояної вогкості в кам’яних стінах не надто вабив ніс. Від темних арок до порожніх кімнат обабіч віяло нічним холодом, але Шебнар уже призвичаївся до різниці температури в повітрі. Ява — це йому не Триби.

На другому поверсі було порожньо. Не одразу збагнувши, де розміщувалися знайомі йому сходи, він зрештою зміг спуститися. Холод ще ближче підійшов до тіла. Довкола темрява в’їлася в стіни ще глибше, ніж нагорі, проте розкотисту тишу тут нарешті перебили голоси, що долинали з комори, що розміщувалася навпроти кухні. Туди він і повернув.

— Шановні маленькі громадяни, чи ви знаєте, чому красти — це погано? — відлунював високий голосок Натхнення. Тон не здавався злим, проте ця енергійність не притаманна й спокійному. — Вашим батькам відомо, де ви й чим ви займаєтеся в чужому домі? Це вони вас сюди прислали?