Розділ 10. Після нього навіть чай не такий гарячий

Аліса

— Ти бачила, як він на тебе дивився?! — Зелену було не зупинити. — Мій брат ніколи ні на кого так не дивився!

Я намагалась зробити вигляд, ніби нічого не зрозуміла, і ковтнула надто гарячий чай.

— Та ну, ти перебільшуєш. Може, просто впізнав?

— Ага, впізнав, — кинула інша подруга, Мей. — Так і сказав: «тобі пасує чорне». Це нормально? Мій брат максимум скаже «йди геть з кімнати».

— У мого взагалі один словниковий запас: «де пульт?» — підтакнула третя, Софі.

Я почервоніла, але вдавала, що зайнята печивом.

— Ну, він просто культурний, — пробелькотіла я.

— Культурний? Це Олексій! Він не розмовляє ні з ким, крім тих своїх друзяк і тата, — закотила очі Зелена. — І раптом тобі робить комплімент! А ще — «не йди одна ввечері»? Серьозно?

— Та може, він просто… перестраховується. Він же старший. І взагалі — може, почув, що зараз небезпечно.

— Та звідки? Він же не читає новини, він сам їх створює, — буркнула Мей і одразу ж розреготалась.

— Добре, добре! — зупинила я. — Ви зараз ще вигадуєте, що він за мною стежить.

— А хіба не так? — іронічно підняла брову Софі. — Він навіть не приховував, що ти йому подобаєшся. Я не здивуюсь, якщо в нього в кімнаті є твоє фото.

— Софі!

Всі загиготіли, і я не витримала — теж засміялась. Але всередині все було зовсім не смішно. Бо в мені змішалось все: легке тремтіння, тепло на шкірі й якесь дурне хвилювання, що не давало нормально дихати.

А раптом вони мають рацію?..