Аліса
У суботу ми з дівчатами вирішили піти в торговий центр. Чисто подивитися одяг, випити фрапе, обговорити хлопців (а як же без цього?) і трішки попліткувати. Нічого серйозного. Зелена навіть намалювала план, куди і в які магазини підемо.
Але поки ми розглядали сумки в одному з бутиків, Зелена різко зупинилась.
— Ой, мій тато з братами!
Я підскочила як ошпарена. Серце — в п’ятах. Невже…?
І справді. У дверях з’явились: її батько — в костюмі, як завжди, і двоє з його синів. Молодший, Джейк, привітно махнув рукою, а от другий…
Олексій.
У темному піджаку, без краватки, з телефоном у руці і холодним обличчям. Його погляд пробіг по нас і зупинився на мені. Зовсім трохи — але мені здалось, що повітря згусло.
— Ви з дівчатами шопитесь? — усміхнувся її батько.
— Ага, — відповіла Зелена. — Ми тут вже дві години. А ви?
— Переговори. Але скоро закінчимо.
— О, тоді ми вас не затримуємо!
Вони пішли в бік ескалатора. Я перевела подих. Але за мить хтось зупинився поруч. Погляд — у бік вітрини.
— Тобі пасує чорне, — почула я.
Олексій. Тихо. Поруч. Із краєчком усмішки. Я стояла мовчки, не знаючи, що сказати. Він вже відходив, коли додав:
— Не йди одна сьогодні ввечері. Тут небезпечно.
Я змигнула. Але він вже зник.