Розділ 3. Неочікувана зустріч

Аліса:

Я сиділа за столом і сміялася разом з подругами. Всі весело обговорювали наші літні пригоди, коли раптом тиша затягла повітря. Я не одразу помітила, що сталося, адже була занурена в розмову з Ліною про новий кафе в місті. Але коли підняла погляд, я зрозуміла — Олексій стояв на порозі.

Не знаю, чому, але його присутність завжди ставала якоюсь особливою. Він не був схожий на інших. Більшість хлопців приходять і одразу починають жартувати чи залучати увагу, але він… він стояв і просто дивився. Мені завжди здавалося, що в його погляді було щось таємниче, як в людині, яка має якусь свою приховану історію. І, хоча він не сказав ані слова, я все одно відчула, як його погляд тримав мене в певному просторі.

— Ти прийшов? — запитала я, намагаючись не здатися надто відчутною до його присутності.

Олексій подивився на мене одним оком, і його обличчя залишалося незмінним, холодним. Не було ні посмішки, ні якогось емоційного виразу. Просто цей погляд.

— Як ти там? — додала я весело, не бажаючи, щоб між нами була ця незручна тиша.

Він лише кивнув головою, без слів, ніби й не помітив, що я намагаюсь розрядити атмосферу. Але я не здавалася. Я була вперта, і якщо він не хотів розмовляти, я все одно мала на увазі, що він частина цієї компанії.

Олексій:

Мене ніколи не тягнуло в такі компанії, де всі розмовляють і сміються. Це все виглядало як якесь штучне зібрання, де кожен намагається справити враження. Я прийшов сюди не за тим, щоб мати справу з цими веселими розмовами, але сестра попросила мене забрати якісь речі з дому. І ось я тут.

Але є щось у цій дівчині — Аліса. Вона була зовсім іншою, ніж всі ці інші. В її голосі була якась легкість, а її погляд не був таким, як у всіх інших. Вона, здається, жила в цьому світі, не переживаючи про дрібниці, і це мене зацікавило. Хоча я і намагався не помічати її, вона була неминучою частиною цього моменту.

Вона звернулася до мене, не чекаючи на мою реакцію. Це знову той момент, коли я не хочу бути частиною цього світу, але відчуваю, як вона втягує мене в свою реальність. Її питання було простим, але… відчувався якийсь дивний підтекст. Я навіть не відповів на нього відразу, бо ще не знав, що саме сказати.

— Як ти там? — її голос був таким безтурботним.

Кивнув. Що ще я міг сказати? Вона все одно не зрозуміє, що я не в своїй тарілці.

Але чомусь її погляд мене тримав. Скільки разів я намагався триматися осторонь, не втягуватися в цю гру, але вона… вона не була як інші. Це дратувало, але й одночасно захоплювало. І я не міг зрозуміти чому.

Аліса:

Я відчула, як ми почали щось схоже на невидимий танець. Він нічого не сказав, тільки подивився на мене, але я знала — ми говоримо одне з одним. Я сміялася і далі, намагаючись зробити все як завжди, але в глибині душі відчувала, як він слідкує за кожним моїм рухом.

Але мені не хотілося тікати від цієї компанії. Мені подобалося бути серед своїх, сміятися, жартувати. Навіть якщо Олексій сидів там в стороні, мовчазний, холодний і неприступний, я не мала наміру здаватися.

Його мовчання мені не було страшне. Я все одно продовжувала бути собою, і, здавалося, це змушувало його тримати дистанцію ще більше. Я почала відчувати, як наша взаємодія стала чимось більшим, ніж просто присутність у кімнаті. Ми почали непомітно розмовляти через те, що він мовчав, а я намагалася зрозуміти його через все, що було між нами — навіть якщо він не хоче цього.

Його погляд залишався холодним, але з кожним моментом я все більше відчувала, як він помічає мене. А це змушувало мене почуватися ще більш впевнено.

Я підсміювалася та сміялася далі, а він все більше затягував мене у свій світ мовчання та загадок.