Розділ 1. Знайомство

Вітальня була повна сміху, розмов і загального гамору. Аліса сиділа серед своїх подруг, весело розповідаючи про своє літо. Вона не була схожа на тих, хто любить залишатися в стороні, її енергія завжди притягувала увагу, і сьогодні не було винятком.

— А потім я спробувала серфінг, — сміялась вона, згадуючи один із своїх далеких відпочинків, — і зрозуміла, що найгірше — це не падати в воду, а коли тобі доводиться боротися з хвилею, щоб забрати свою дошку назад!

Подруги сміялися, і кімната була наповнена веселим дзвінким голосом Аліси. Вона завжди була тією, хто міг зробити будь-яку ситуацію легкою і безтурботною. Кожна її історія мала таку магію, що навіть найскладніші моменти виглядали як смішні пригоди.

— О, ти що, все життя трималась на поверхні? — вигукнула одна з подруг, Ліна. — А я вже себе уявляю, як хвилі мене кидають сюди й туди!

— Та ні, — відповіла Аліса, — я відразу зрозуміла, що треба пристосуватися. Інакше можна буде лише глитати воду! — І вони знову вибухнули сміхом.

Але, коли Аліса розповідала свої історії, атмосфера в кімнаті змінювалася. Всі завжди знали, що вона була серйозно весела, і їй подобалося бути в центрі уваги. Сьогодні її настрій був особливо піднесений. Всі відчували це, і навіть Зелена, яка завжди була більше стриманою, сміялася, слухаючи розповіді Аліси.

Але в цей момент на порозі з’явився хтось, хто зламав момент. Олексій. Він зайшов до кімнати, повільно, впевнено, з виглядом людини, яка зовсім не розраховує на знайомство з цією компанією. Всі замовкли, і в кімнаті відразу стало тихо. Аліса помітила це, але навіть у момент, коли його присутність відчувалася в повітрі, вона не дала собі втративши свою енергію. Вона посміхнулась і трохи покрутила головою.

Зелена здивовано поглянула на Олексія, але замість того, щоб сказати щось, лише кивнула в його бік, як запрошення. Аліса, не вагаючись, вставала і з посмішкою заговорила:

— Олексію! Ти, звісно, не приєднуєшся до нашої компанії? Розповідаємо тут усі свої літні історії, ти ж не хочеш пропустити це, правда?

Її голос був веселим і відкритим, без натяку на будь-який страх або нерозуміння. Вона була впевнена в собі, і це розрядило атмосферу в кімнаті. Олексій зупинився, подивившись на неї, а потім коротко кивнув, наче оцінюючи ситуацію. І, незважаючи на свою звичку бути холодним і стриманим, він не відвернувся.

— Може, пізніше, — відповів він спокійно, без будь-яких емоцій, але його погляд був на мить зосереджений на Алісі, ніби в її словах було щось, що його зацікавило.

Аліса не змогла стримати своєї посмішки.

— Пізніше, значить! Ми тебе чекаємо, — сказала вона, знову повертаючись до подруг.

І хоча він, здавалось, хотів уникнути компанії, Аліса не могла не помітити, як його погляд на мить затримався на ній. Це було так не схоже на нього, цей короткий контакт, що вона навіть не намагалася зрозуміти, що саме в ньому викликало таку реакцію. Вона просто сміялася далі, не думаючи про це, але все ж у глибині душі відчула, що цей момент щось змінить.

Зелена, спостерігаючи за їхньою взаємодією, посміхнулася, але нічого не сказала. Всі повернулися до розмови, і Аліса не думала більше про Олексія, не хотіла звертати увагу на те, що, здавалось, він більше нічого не сказав і не зробив.

Але він залишався в її свідомості, хоча Аліса не вважала за потрібне зосереджуватись на ньому. Вона була знову серед своїх подруг, і це був її момент, її радість. Її настрій не можна було порушити нічим і нікому, і навіть Олексій не зміг цього зробити.