Розділ 40

Настав день Балу. Академія просто злетіла з котушок. Дівчата бігали коридорами, мов стривожені синиці: розпатлані, у блискітках і на межі нервового зриву. Вони роздмухували свої сукні, вчилися ходити на височенних підборах і намагалися врятувати макіяж на обличчях, які вже давно благали про спасительний сон.

Дехто з самого ранку ходив у масках — ну бо треба ж натренувати «загадковий погляд». Інші тягали свої коштовності в коробках, мов трофеї, аби ніхто не поцупив. А під дверима швачок взагалі були справжні сльози: комусь зіпсували колір, комусь — фасон, а комусь — просто настрій.

А я? Я сиділа біля вікна й допивала третій кухоль ромашкового чаю. Насправді я взагалі не знала, чого чекати.

Цей бал здавався мені пасткою. Варіантів було два: або все пройде добре, або моє життя знову вибухне мені просто в обличчя. І, якщо чесно, останнім часом завжди спрацьовував саме другий варіант.

Бо що я мала? Фейкові заручини. Таємниці. Незрозумілого Таера. І минуле, яке все ще не відпускало. Невже й цей бал буде лише черговою виставою, де треба вдавати щасливу дівчину? Чи, може... усе піде не за сценарієм?

Але сподіватися на це було надто ризиковано.

***

Усе почалося з ванни. Першою туди пішла Кара — накидала туди солі, якихось олій і виплила звідти задоволена, мов переможниця.

— Твоя черга, мила, — підморгнула вона. — Станеш золотою сиреною. Головне — не утопи когось одним поглядом.

Я пірнула в теплу воду й нарешті розслабилася. Потім нанесла сандалові парфуми на шию та зап'ястя — туди, де б'ється пульс.

Кара тим часом вдягала свою сукню. Фіолетову, із глибоким вирізом і розкішним корсетом. На ній вона виглядала просто карколомно. Прикраси зі срібла, одна сережка довша за іншу, накручене волосся й чорна маска, яка залишала тільки зухвалий погляд.

— Ну що, твоя черга сяяти! — сказала вона.

Я натягла тонку мереживну білизну кольору шампанського, золоті туфлі на високих підборах і... сукню.

Вона була неймовірна. Золота, з найтоншого шовку, вона лягла точно по фігурі й просто сяяла при кожному русі. На шию я вдягла кольє зі смарагдом, а на вуха — золоті каффи у формі крил.

— Якщо сьогодні хтось і затьмарить принцесу, — посміхнулася Кара, — то це буде моя наречена-друїдеса в золоті.

— Дякую, кохана. Якщо хтось і виживе сьогодні — то тільки з нашого дозволу.

Ми перезирнулися, як подруги перед бійкою. У двері тихенько постукали:

— Пані Ейріно, карета чекає біля воріт.

Я вдихнула глибше й повернулася до Кари:

— Поїдемо разом?

Кара поправила сережку, глянула в дзеркало й хитрувато шепнула:

— Я йду з Ейданом.

Я кліпнула. Не те щоб це був шок, але трохи неприємно, що дізнаюся тільки зараз.

— Гей, — сказала вона м’якше, — ми ж квити, так? У тебе таємниця з Таером, у мене Ейдан. Він найняв окрему карету. Я й сама не була певна до останнього...

— Усе добре, — посміхнулась я. — Просто могла б поділитись. 

— Удачі тобі, золота. Якщо він тебе хоч трохи образить — зроблю з нього відбивну.

— І тобі удачі, фіолетова спокуснице.

Я вийшла з кімнати й спустилася вниз.

За воротами чекала чорна карета із золотим гербом Сіртанів. А біля неї стояв Таер. У білому камзолі, який ідеально сидів на його фігурі, і з білою маскою на пів обличчя. Волосся зачесане назад, а в очах бігають знайомі бісики.

Він подав мені руку, допомагаючи сісти. Сам виліз слідом і сів навпроти. Кілька секунд він просто мовчки роздивлявся мене від шиї до туфель.

— Ти… неймовірна, — сказав він трохи хрипко. — Здається, половина чоловіків на балу буде мене ненавидіти просто за те, що ти зі мною.

Я не встигла відповісти, як він раптом скривився:

— Я ідіот.

— Цікавий комплімент, — примружилась я.

— Я мав подумати про одяг раніше. Ми ж офіційна пара, мали б виглядати в одній гамі.

— Ну, ти в білому, я в золотому. Білий личить до всього. І тобі дуже пасує.

Він хмикнув, але в очах з'явилося тепло.

— Зачекай, — нахилилася я вперед. — А хіба не ти надіслав мені коробку? Із сукнею, прикрасами, маскою?

Таер кліпнув. Один раз, другий. Його обличчя стало здивованим.

— Я?

— Ну так. Коробку приніс кур'єр. Я думала, це ти.

— Я нічого тобі не надсилав, — мовив він повільно. — Я вперше бачу цю сукню.

Ой, Ейріно, мовчи. Стули пельку й не кажи йому про білизну. І про прикраси теж.

— Тоді… хто це міг бути? — обережно спитала я.

Його очі небезпечно звузилися, а пальці з силою стиснули підлокітник:

— Хтось дуже сміливий. Або дуже дурний, якщо думає, що може надсилати подарунки моїй нареченій.

Я вдала, що не помітила його люті. Золота сукня раптом здалася надто важкою. Хто ж це, руно забирай, зробив? Невже...?

***

Палац сяяв. На сходах вирував натовп у масках, пір'ї та коштовностях. У повітрі пахло дорогими парфумами й передчуттям чогось цікавого.

Ми зайшли в головний зал — і в мене перехопило подих. Кришталеві люстри, столи зі смаколиками, вино й вишукана музика. І всі довкола — у масках.

Таер поклав руку мені на спину, підтримуючи.

Раптом на балконі з'явилися Король і Королева. Натовп вклонився. Король підняв руку:

— Вітаємо на Балу! Відтепер маски — це ваш вхід у нову реальність. Розважайтесь, цієї ночі можливо все!

Зала вибухнула оплесками. 

— Перший танок! — оголосили згори.

Таер подав мені руку:

— Матиму за честь, моя наречена?

— Звісно, — усміхнулась я.

Ми вийшли на майданчик і закружляли у вальсі. Таер танцював просто ідеально. Мені здалося, що всі довкола зникли, залишилися тільки ми.

Але тут я подивувалася й трохи збилася з кроку.

Біля колони стояв Семюель.

Поруч із ним дівчина в блакитному щось весело щебетала, але він дивився не на неї. Він дивився прямо на мене.

Його очі палали від злості й глибокої образи.

Він не знав. Він не знав, що я прийду сюди офіційно, як наречена Таера. І що я зараз відчуваю? Що для нього я тепер зрадниця.