Розділ 37

Я прокинулась у неділю значно раніше, ніж планувала.

Сонце ще навіть не піднялося над вежами замку, а я вже лежала й тупо дивилася в стелю, де похитувалися відблиски від кришталевої люстри.

Сьогодні той самий день. Офіційний прийом. Заява для всього вищого світу й моя нова роль у виставі «Порятунок Таера Сіртана від шлюбу з якоюсь нудною аристократкою».

Шлунок стиснуло в жорсткий вузол. Зі сніданку я змогла заштовхати в себе хіба що крихітний шматочок тосту з медом. Руки ледве помітно тремтіли, поки камеристка Дела розчісувала моє волосся.

— Усе добре, леді Ейріно. Ви виглядаєте просто захопливо, — мовила дівчина з такою впевненістю, якої мені зараз бракувало більше за все на світі.

Я лише кивнула. Хотілося нервово засміятися. Захопливо? Та я виглядала як людина, яка зараз або знепритомніє прямо на паркет, або тихенько втече через вікно, плутаючись у спідницях сукні кольору стиглої вишні.

У кімнату без стуку зазирнув Таер. Виглядав він бездоганно — ніби щойно зійшов зі старовинного портрета. Темно-бордовий камзол, ідеально вкладене волосся, хижий і впевнений погляд.

— Готова? — запитав він із тією самою напівусмішкою, за якою зазвичай ховав турботу.

— Ні. Але хіба в нас є вибір?

— Вибір є завжди. Але свій ти вже зробила. І... я справді тобі вдячний.

Я уважно подивилася на нього:

— Готовий до натовпу, який зараз обнюхуватиме мої парфуми, рахуватиме кожну складку на сукні й оцінюватиме, чи гідна я їхнього дорогоцінного Таера?

— Не переймайся, — хмикнув він. — Я вже пустив чутку, що в мене слабкість до розумних, сильних і трохи божевільних жінок.

Я фиркнула, хоч губи самі розтягнулися в посмішці:

— Що ж, тоді ходімо покажемо їм твою слабкість у всій красі.

***

Перед тим як вийти з покоїв, я на секунду затрималася біля великого дзеркала біля каміна.

Звідти на мене дивилася дівчина, яку я ледь упізнавала. Бордова сукня сиділа ідеально, підкреслюючи кожну лінію. Висока зачіска відкривала шию — тендітну й наче надто крихку для того тягаря, який я сьогодні на себе взяла. Сережки з рубінами похитувалися в такт прискореному диханню, а кольє відкидало на шкіру відблиски червоного вогню.

Плечі відкриті, очі — надто великі від тривоги, а на губах... я й сама не розуміла, чого в них більше — фальшивої впевненості чи звичайного страху.

Я зробила глибокий вдих.

— Ти виглядаєш так, що я сам собі починаю заздрити, — пролунав від дверей голос Таера.

Я обернулася. Він стояв, спираючись плечем про одвірок, і дивився на мене так, ніби перед ним була не просто партнерка по авантюрі, а справжня наречена.

— Це комплімент? — запитала я, намагаючись приховати тремтіння в голосі.

— Це комплімент. Ну і трохи застереження. Бо якщо ти ще раз з'явишся в чомусь подібному, мене доведеться рятувати не лише від батьків, а й від самого себе.

Я награно закотила очі, але десь усередині приємне тепло все ж розлилося по тілу.

Таер простягнув мені руку. Я поклала свої пальці в його долоню — і в цю мить здалося, що наша вигадка матеріалізувалася. Вона стала реальністю, яка пахла дорогими парфумами, коштовностями й цілком людським страхом схибити.

— Готова? — тихо спитав він.

— Готова вдавати, що готова.

Ми вийшли з кімнати, і час навколо наче прискорив свій хід.

***

Ми йшли безкінечними коридорами, і кожен крок лунав у голові, мов прискорений удар серця. Кам’яні стіни, завішані гобеленами, мовчки спостерігали за нами.

Таер ішов поруч. Його рука міцно й упевнено тримала мою — так, ніби ми й справді були закоханою парою.

Ми повільно спускалися широкими мармуровими сходами. Сукня шелестіла об камінь, сережки легенько торкалися шиї. Зовні я трималася рівно й спокійно, але всередині все стискалося в крижаний грудок.

Біля високих двійчастих дверей, за якими вже чувся гул голосів усієї еліти Елейна, ми зупинилися.

Кілька секунд панувала тиша.

— Якщо ти зараз передумаєш — ще не пізно розвернутися, — тихо прошепотів Таер, уважно дивлячись мені в очі. У його погляді не було тиску — тільки повага й чесне очікування.

— Я вже зробила свій вибір, — рівно відповіла я.

Він кивнув і дав знак слугам.

Важкі двері плавно розчинилися. Яскраве світло сотень свічок і люстр ударило в очі. Музика на мить стихла, голоси в залі вмить ущухли.

І ми зробили перший крок усередину.

***

Враження було таке, ніби ми пірнули у важку, густу воду. Сотні очей миттєво впилися в нас. По залу прокотилася хвиля шепоту:

— Це вона...

— Наречена Таера Сіртана...

— Вона справді існує? Я думала, це чергова вигадка...

Я йшла поруч із Таером, випроставши спину й піднявши підборіддя. Бордова сукня сяяла під променями люстр. Погляди гостей ковзали по мені — хтось дивився зі здивуванням, хтось із виразною зверхністю.

У натовпі я миготом помітила Марілу. Вона стояла біля якогось літнього барона з таким виразом обличчя, ніби щойно проковтнула лимон. Рот скривився, а очі розширилися від люті.

Таер легенько стиснув мої пальці й нахилився до мого вуха:

— Вони всі в твоїх ніг. Сьогодні ти тут головна.

— Ще слово — і я подряпаю тебе, — пробурмотіла я, не знімаючи з обличчя світської усмішки.

Він стиха засміявся — легко, з тим лукавим блиском в очах, який завжди так дратував його ворогів.

Ми підійшли до невеликого подіуму, де нас чекали Анрі та Карлотта. Вони стояли з бездоганно ввічливими обличчями, але я відчувала, як їхні погляди буквально сканують мене з голови до ніг.

Таер зробив крок уперед і голосно, на весь зал, промовив:

— Від імені дому Сіртан я маю честь представити вам свою наречену — Ейріну Сабрен.

На секунду в залі запанувала абсолютна тиша, а потім пролунали оплески — стримані, але рясні. Я стояла поруч із Таером і усміхалася натовпу.

А всередині все палало від єдиного питання: чи витримаю я цю гру до кінця?

***

Карлотта й Анрі Сіртани стояли перед нами, мов дві величні статуї.