Розділ 25

Ніч минула практично без сну. Жахливе видіння знову й знову обпалювало думки, викликаючи суміш глухої тривоги та твердої, майже відчайдушної рішучості.

Щойно стіни академії осяяло перше ранкове світло, я вирушила до кабінету Брієра. У коридорі панувала дзвінка тиша. Я постукала, але з-за важких дубових дверей ніхто не відповів. Зітхнувши, я просто сіла на кам'яну лаву поруч і вирішила чекати.

Минуло близько пів години, перш ніж у кінці коридору пролунали швидкі кроки. Брієр з'явився раптово. Побачивши мене біля своїх дверей, він щиро здивувався, але без зайвих слів дістав ключ і впустив мене всередину.

У кабінеті звично пахло старими книгами, пилом та гострим чоловічим парфумом.

— Що сталося, Сабрен? — суворо запитав він, навіть не знімаючи верхнього плаща.

Я видихнула й одразу виклала все: розповіла про ніж з гравіюванням, який знайшла в тисняві перед самими канікулами, і детально описала своє видіння.

— Це було темне підземелля без жодного вікна... Кам’яні сирі стіни, чіткий звук капаючої води, тіло людини в крові біля підніжжя... І фігура в чорному плащі з масивними перснями на пальцях, — тихо закінчила я.

Поки я говорила, Брієр помітно напружився. Його щелепа міцно здригнулася, а очі стали темними, наче нічне небо.

— Кому належить цей ніж, Сабрен? Ви знаєте? — голос професора звучав натягнуто.

— Ні, не знаю, — чесно відповіла я.

— Це дуже погано, — Брієр роздратовано пройшовся по кімнаті. — Спеціально обладнане підземелля є майже в кожного багатого аристократа в цьому місті. Мені потрібна конкретна зачіпка, а не просто картинка.

— Я можу допомогти знайти власника ножа! — імпульсивно запропонувала я. — Я буду дуже обережною, обіцяю!

— Ні. Категорично ні, — відрізав він, різко повертаючись до мене. — Ви не уявляєте, у що лізете.

— Але ж я вже в цьому! — наполягала я, роблячи крок уперед. — Ви самі казали, що мої здібності — єдина точка перетину!

Брієр мовчки дивився на мене кілька секунди, а потім важко зітхнув:

— Добре. Але за однієї умови: ні кроку без мого відома, жодних самостійних розмов і підозр. Ви маєте бути тінню. Ви зрозуміли?

На мить у його суворих очах промигнуло щось дивно схоже на глибоку турботу... чи навіть прихований страх за мене.

— І не змушуйте мене нервувати, Сабрен, — тихо додав він.

Я не втрималася й із легкою насмішкою зауважила:

— Ого, професоре... А ви раптом не занадто сильно про мене турбуєтеся?

Брієр миттєво потемнів. Його погляд став майже небезпечним.

— Не грайте зі мною, дівчино, — удавано сварливо прошепотів він.

— А що, вас це зачепило? — усміхнулася я, роблячи ще один провокативний крок уперед.

У наступну секунду він скоротив відстань між нами в один миттєвий рух. Його голос став хрипким і загрозливим. Нахилившись так близько, що його гарячий подих буквального обпік моє вухо, Брієр владно схопив мене за підборіддя й впився в мої губи поцілунком.

Це не була ніжність. Це була чиста демонстрація сили, жорстке попередження й безумний виклик.

І найжахливіше — мені це сподобалося. Гаряча хвиля миттєво пройшла по всьому тілу, а коліна зрадницьки підкосилися.

Брієр повільно відсторонився, подивився на мене зверху вниз і тихо прошепотів прямо в мої припухлі губи:

— Ну що, Сабрен... Хочете дізнатися, які ще помилки роблять викладачі, коли думають, що їх ніхто не бачить?

Я не витримала цього натиску. Щоки палали вогнем, серце вискакувало з грудей, а ноги самі винесли мене з кабінету!

Вискочивши в порожній коридор, я ледь не врізалася в кам'яну стіну. Дихання збилося, а в голові крутилося лише одне панічне питання: «Чи я остаточно з'їхала з глузду?!»

До своєї кімнати я дійшла як у густому тумані. Швидко зачинила двері, оперлася спиною на дерев'яну поверхню й подивилася у дзеркало: палаючі червоні щоки, припухлі губи й абсолютне розгублені, перелякані очі.

Я гарячково намагалася списати все на несподіванку, розхитані нерви та дурні гормони, але це не допомагало. Зібравши залишки сил, я просто з розмаху впала обличчям у м'яку подушку й твердо вирішила: про все це я подумаю вже завтра. Справді, сьогодні моє бідне серце цього більше просто не витримає.