Розділ 21

Ранок почався з жахливого похмілля. Голова гуділа, наче всередині били в дзвін, тіло здавалося повністю ватяним, а горло пекло від спраги — уся моє істота вимагала тільки одного: води.

Я важко перевернулася на бік, і в цей момент на мене раптом нахлинули нічні спогади... Поцілунок із Брієром, його гарячі губи, сильні руки на моїй талії, його низький, оксамитовий голос.

Я завмерла під ковдою, боячись навіть дихати. Це був не сон. Пекучий, гарячий сором спалахнув прямо під ребрами. Я підхопилася з ліжка й підійшла до дзеркала: звідти на мене дивилася втомлена, розпатлана дівчина з розмазаною тушшю під очима.

«Яка ж ти дурепа, Ейріно! — лаяла я себе на чому світ стоїть. — Навіщо ти взагалі влізла в особистий простір викладача?!»

Але найгіршим було те, що глибоко всередині мені це... сподобалося. Я спробувала суворо наказати собі забути все, що сталося вночі, і поводитися як звичайна студентка.

Але сьогодні вівторок. День, коли я мала йти до його кабінету.

Під тиском сорому я майже вбігла в душ, сподіваючись, що гаряча вода зможе змити і втому, і ці заборонені спогади. Але зрадницька уява знову й знову малювала його білу сорочку та темні, палаючі очі. Я вийшла з душу чистішою зовні, але всередині панував суцільний хаос.

Біля дверей мене перехопила Кара, яка вже бадьоро розчісувала волосся.

— Ейріно! Де ти вчора взагалі зникла після танців? — запитала вона й раптом придивилася до мого обличчя. — Ого... А що це в тебе за червоний слід на шиї?

— Це... це просто реакція на м'яту! — гарячково збрехала я, закриваючи шию коміром сорочки. — Я швидко, мені треба бігти!

Я втекла до кімнати, навіть не давши їй поставити наступне запитання.

До кабінету Брієра я йшла, як на власну страту. Кожен крок давався з важкістю, паніка й сором усередині просто розривали мене на шматки. Я щиро сподівалася, що він нічого не пам'ятає, але одразу згадувала міцну хватку його руки й свій тихий стогін.

Я зупинилася перед важкими дубовими дверима. Серце калатало так сильно, що, здавалося, цей звук чути на весь поверх. Я видихнула й зайшла.

У кабінеті панувала прохолода. Повітря пахло темним деревом, кавою та ним. Брієр мовчки ходив біля робочого столу — спокійний, і повністю зібраний, ніби минулої ночі взагалі нічого не сталося.

Я не витримала цієї гнітючої тиші й першою тихо мовила:

— Професоре... Ви казали зайти до вас у вівторок.

Брієр зупинився й подивився на мене абсолютно холодно, без жодної емоції.

— Так, панно Сабрен, — спокійно почав він, складаючи руки за спиною. — Є нові нюанси в розслідуванні. той символ, який ви намалювали минулого разу, належить таємному культу. Ця секта останнім часом стрімко набирає популярності в королівстві, їхні знаки з'являються в найнесподіваніших місцях.

Він зробив крок до мене:

— Ваші здібності — це наша єдина точка перетину. Тому ви й надалі потрібні мені в цьому розслідуванні. Я з'ясовуватиму структуру культу, їхні ідеї та головну мету. Викрадення студентів — це не просто вербування, це метод із дуже темною метою. Послідовником цього культу може виявитися будь-хто: від першокурсника до декана факультету.

Брієр підійшов ще ближче й суворо додав:

— Ви мовчатимете. Навіть тим, кому, як вам здається, ви можете повністю довіряти. Якщо культ дізнається, що ви щось бачили — вас просто не стане. І ніхто в академії цього навіть не помітить.

Я мовчки кивнула, відчуваючи, як холод пробігає по шкірі.

Брієр раптом зробив ще один крок упритул до мене. Його голос опустився до тихого, майже інтимного шепоту:

— А щодо вчорашнього... Ми до цього більше ніколи не повертаємося. Це була помилка.

Я лише міцно стиснула губи й знову кивнула.

Але в наступну секунду Брієр раптом простягнув руку. Його гарячі пальці торкнулися мого обличчя, повільно провели по щоці й опустилися до шиї... І він знову поцілував мене. Це був пристрасний, наполегливий і владний поцілунок. Моя шкіра миттєво запалала, а дика, заборонена жага хвилею розтеклася по всьому тілу.

Я повністю втратила контроль над собою, спираючись на його плечі.

Раптом у двері кабінету гучно вкричали й постукали.

Брієр миттєво відсахнувся. Я з абсолютно затуманеними очима й важким диханням швидко розвернулася й буквально вискочила з кабінету, пролетівши повз здивованого відвідувача в коридорі.

Я бігла геть, не розбираючи дороги. У моїй голові змішалося геть усе: жахливий страх, пекучий сором, безумна жага й повна заплутаність. Спинившись біля вікна, я обхопила себе руками й зрозуміла: погодившись на це, я власноруч підписала собі вирок. І тілом, і розумом.