Розділ 20

Світло вечірки, смачне вино й весела музика вже остаточно розмили межі. Усе навколо здавалося яскравим, теплим і безтурботним.

​Кара, трохи хмільна, але дуже рішуча, раптом підхопилася з килимка, підійшла до Ейдана й голосно мовила:

​— Ейдане, годі сидіти! Пішли потанцюємо!

​Ейдан розгублено подивився на мене, ніби шукаючи підказки чи відповіді. Я лише доброзичливо посміхнулася й кивнула йому. Він підвівся й пішов за Карою на середину кімнати. Рухи в них виходили трохи нерівні, вони постійно плуталися, і коли Ейдан випадково наступив їй на ногу, обидва голосно й щиро засміялися.

​Я спостерігала за ними зі свого кутка й згадала нашу ранкову пробіжку, коли Кара тихо зізналася, що Ейдан їй подобається. Тоді ця думка чомусь викликала в мені дивний внутрішній супротив. Але зараз, дивлячись, як вони сміються, і відчуваючи приємну млость від вина, я заспокоїлася. Світ навколо ставав м'якшим, а всі тривоги здавалися далекими.

​— Мені треба трохи подихати свіжим повітрям, — тихо мовила я Семюелю, який якраз налаштовував гітару.

​Я підвелася й вийшла з галасливої кімнати. У тихому порожньому коридорі гуртожитку мої кроки відлунювали від стін. Хміль приємно розтікався по тілу, створюючи відчуття легкості. Я йшла повільно, легенько торкаючись пальцями прохолодної кам'яної стіни, аж поки не зрозуміла: я звернула не туди й випадково зайшла в крило викладачів.

​— Ой, Ейріно, яка ти дурепа... — типом прошепотіла я собі під ніс, зупиняючись.

​Я вже розверталася, щоб швидше втекти назад до студентів, як раптом із-за повороту з розгону врізалася у високу, міцну постать.

​Від несподіванки я ледве не впала, але чиїсь сильні руки миттєво підхопили мене за плечі.

​— Панно Сабрен? — пролунав оксамитовий, але сповнений глибокої тривоги й підозри голос.

​Я підняла очі й побачила Вальдена Брієра.

​— Що ви тут робите в такий час? — суворо запитав він, розглядаючи моє обличчя.

​— Я... я просто заблукала, — плутано відповіла я, відчуваючи, як язик трохи не слухається. — Я вийшла провітритися... Там вечірка...

​Брієр миттєво зрозумів усе. Його брови зсунулися, а погляд став металевим. Він міцно й холодно взяв мене за зап’ястя.

​— Ви п'яна, Сабрен, — відрізав він. — Якщо хтось із викладачів чи чергових побачить вас у такому стані в цьому крилі — це кінець вашому навчанню. І мені зайві звіти абсолютно не потрібні.

​Не чекаючи моєї відповіді, він швидко потягнув мене за собою й завів до своїх особистих покоїв, зачинивши двері на замок.

​У його кімнаті панувала стримана й елегантна атмосфера: меблі з темного дерева, високі шафи з книгами й глибокий аромат кедру, кави та чогось приємного, суто чоловічого.

​Я спиралася спиною на край його масивного робочого столу, намагаючись утримати рівновагу.

​— Пояснюйте, — Брієр склав руки на грудях, суворо дивлячись на мене згори вниз. — Що це за вибрики?

​— У нас просто вечірка... Ми склали всі іспити, — спробувала виправдатися я, сміливо дивлячись йому в очі через хмільну сміливість.

​— Алкоголь в академії суворо заборонений, — холодно нагадав він, зробивши крок ближче. — Ви порушуєте правила.

​У цей момент відчуття заборони й гарячий хміль у крові остаточно штовхнули мене на божевілля. Замість того, щоб вибачитися й відступити, я зробила крок уперед, простягнула руки й торкнулася його міцного торса крізь тонку білу сорочку. А потім просто піднялася на носочки й поцілувала його.

​Брієр від несподіванки на мить сіпнувся й застиг, але вже через секунду повністю перехопив ініціативу. Його сильні руки владно обхопили мою талію, притягуючи мене тісно до себе. Поцілунок став глибоким, жарким і неймовірно пристрасним. Його рука ковзнула нижче по моїй відкритій спині. З моїх губ мимоволі вирвався тихий, ледве чутний стогін.

​І саме цей звук подіяв на нього наче крижана вода.

​Брієр різко відсахнувся назад, розриваючи поцілунок. Він важко дихав, його груди здималися, а темні очі палали небезпечним вогнем. Він мовчки дивився на мене кілька секунд, намагаючись опанувати себе.

​Потім він швидким рухом схопив мене за лікоть, відчинив двері й мовчки повів темними, порожніми коридорами назад до студентського крила.

​Він зупинив мене біля дверей моєї кімнати, випустив мій лікоть і тихо, але дуже виразно мовив:

​— На добраніч, Сабрен.

​Двері зачинялися. Я залишилася стояти в коридорі з палаючими щоками й шаленим стукотом серця. Хміль миттєво вивітрився з моєї голови, залишивши тільки дикий переляк. Повне усвідомлення того, що я щойно зробила — що я власноруч поцілувала свого викладача — накрило мене важкою хвилею.

​Я тихо прокралася до кімнати, де Кара вже солодко спала на ліжку, швидко скинула сукню, впала під ковдру й обхопила голову руками.

​«Я подумаю про це завтра...» — прошепотіла я собі в темряву й заплющила очі.