Розділ 19

Понеділок настав напрочуд лагідно. Сонячні промені м’яко заливали підвіконня нашої кімнати, а в академії панувала рідкісна, майже незвична тиша — ні дзвонів на лекції, ні суворих голосів викладачів.

​Я розплющила очі й побачила Кару, яка вже сиділа на диванчику з двома чашками запашної кави (моєї улюбленої, з ваніллю) та великою коробкою тістечок із їдальні.

​— Якщо ти зараз же не встанеш, я з’їм абсолютно все сама! — жартома погрозила вона.

​Ми влаштувалися босоніж у нічних сорочках просто на підлозі, насолоджуючись цим першим спокійним ранком після важкої сесії.

​— Слухай, а я трохи боюся йти дивитися результати, — зізналася я, роблячи ковток кави. — особливо за історію магії. Брієр був такий суворий...

​— Та заспокойся! — махнула рукою Кара. — Брієр дав тобі завдання, а не вирок! Ти б бачила, як Семюель тремтів після трансмутації, ото де був справжній жах!

​Ми щиро та голосно засміялися. На душі стало значно легше.

​Ближче до десятої ми почали збиратися. Я одягла світлу лавандову сукню з акуратно вишитими по піддолу рунами, а Кара вирядилася в яскраву жовту сукню в квіточку. У коридорі ми перестріли Ейдана. Він теж ішов до головного холу й жахливо нервував через алхімію.

​— Якщо я завалив, батько просто перетворить мене на жабу й відправить жити в болотний ставок, — хмуро пожартував він.

​У головному холі панувала напружена тиша. Натовп студентів юрбився біля дошки оголошень. Асистентка як раз прикріплювала великий сувій зі списками.

​Таер Сіртан пропхався першим. Подивившись на список, він роздратовано лайнувся — виявилося, що він повністю завалив травологію й тепер муситиме перездавати її восени, хоча решту предметів склав.

​Ейдан знайшов своє прізвище й радісно вигукнув:

​— Я пройшов! Усе склав! Ходімо це відзначимо!

​Кара теж знайшла себе: з фізичної підготовки оцінка була не найкращою, але залік їй поставили. Я гарячково шукала своє прізвище. Є! Оцінки були дуже хорошими. Історія магії трохи просіла, як я й очікувала, але загальний бал виявився високим. Ми щасливо закричали й обійнялися прямо посеред холу.

​— Все! Сьогодні ввечері святкуємо! — голосно оголосила Кара на увесь хол. — Збираємося в дівчачій гостьовій кімнаті! Солодощі, музика, танці й щось міцніше за чай!

​— Я принесу гітару! — одразу зголосився Семюель, який проходив повз.

​Ейдан та інші хлопці теж радо підтримали ідею. Домовилися зібратися о восьмій вечора.

​Після обіду ми з Карою взялися за облаштування гостьової кімнати. Винесли зайві книги й важкі стільці, змінили наволочки на подушках, розставили свічки з солодким ароматом кориці й меду, розклали на столі печиво, фрукти та лимонад. Кара навіть простелила на підлозі свій улюблений пухнастий килимок із зображенням зірок.

​Потім був гарячий душ і тривалі приготування. Я одягла вечірню чорну сукню, яка гарно підкреслювала фігуру й мала витончений виріз на спині, зробила м'який макіяж і вділа срібні сережки. Коли я подивилася у дзеркало, то побачила не виснажену й перелякану першокурсницю, а впевнену, красиву дівчину, яка витримала всі випробування й перемогла. Кара була в темно-зеленій сукні з відкритими плечима й пахла цитрусами та квітами. Ми обидві виглядали просто розкішно.

​Вечірка почалася гучно й весело. Дівчата принесли домашні кекси та блискітки для обличчя, хлопці — ігристе вино та еліксири для гарного настрою.

​Семюель зайшов один із перших і одразу знайшов мене поглядом.

​— Ого, Ейріно... — усміхнувся він, підходячи ближче й оглядаючи мою сукню. — Ти сьогодні просто муза. І абсолютна небезпека для мого бідного серця!

​— Крон, не починай, — з усмішкою зупинив його Ейдан, подаючи йому склянку.

​Семюель дістав гітару, і кімната наповнилася музикою. Усі співали відомі пісні, танцювали й жартували. Кара запально крутилася в танці з якимось хлопцем із третього курсу. Атмосфера була дивовижно теплою, радісною та безтурботною.

​Згодом хтось запропонував зіграти в «Правду чи бажання». Ми сіли в коло на килимок. Коли черга дійшла до мене, Семюель хитро посміхнувся й запитав:

​— Скажи нам, Ейріно... Чи цілувала ти когось із присутніх у цій кімнаті?

​Усі миттєво затихли й з цікавістю витріщилися на мене. Я загадково посміхнулася, кинула короткий погляд на Ейдана й спокійно мовила:

​— Ну... Можливо, одного разу іспити були не єдиним, що ми складали того вечора.

​Кімната просто вибухнула вигуками! Семюель театрально схопився за серце й зобразив смертельне поранення, Кара витріщилася на мене й штовхнула ліктем у бік. Я витримала коротку паузу, не стрималася й засміялася:

​— Та жартую я! Ні з ким я не цілувалася!

​Усі полегшено й весело зареготали. Свято тривало далі: сміх, танці, чудова музика й смачне вино. Сьогодні ми належали лише собі — молоді, вільні від страху й щасливі, бодай на один цей чудовий вечір.