Розділ 15

Ранок у гуртожитку почався з тортур. Кара поставила магічний будильник, який замість звичайного дзвінка видавав огидний ультразвук. Я з великими труднощами підняла голову від подушки — тіло відмовлялося співпрацювати, а очі боліли від недосипу.

​Кара лише щось незадоволено пробурмотіла з-під своєї подушки й нарешті вимкнула цей пекельний пристрій.

​Ми дістали мапу й подивилися на новий розклад. О 8:00 на нас чекала Травологія з професором Лоріном у теплиці №2, о 10:00 — Теорія Порталів з магістром Ланом, о 13:00 — обід, о 14:00 — самостійна робота в Архіві, а о 17:00 — спільна лекція з етики міжсвітових контактів.

​В їдальні стояв звичний шум, а ранкова каша сьогодні виявилася просто бридкою на смак. За сусіднім столом сидів Семюель: охайний, спокійний, з дуже уважним поглядом. Я ще не зовсім вирішила, як поводитися з ним після нашої нічної зустрічі на вежі, тому старанно уникала зорового контакту й дивилася тільки у свою тарілку.

​— Подивіться на нього, — тихенько прошепотіла Кара, штовхнувши мене ліктем. — Ну прямо книжковий герой! І як ти поруч із ним залишаєшся такою спокійною?

​— Кара, припини, — усміхнулася я. — Я просто хочу налагодити з ним нормальні, дружні стосунки. І взагалі, мені треба розповісти йому про вибачення Таера.

​Після їдальні ми попрямували до теплиці №2. Професор Лорін у своєму традиційному плащі, повністю обсипаному кольоровими пелюстками, оголосив тему заняття: робота з лептоспінусом гостролистим. Це була дуже примхлива, образива й агресивна магічна рослина.

​— Попереджаю одразу! — голосно мовив Лорін, ходячи між рядами. — Хто бодай подряпає цей ніжний паросток, завтра вдосвіта пересаджуватиме отруйні кактуси! Без жодної магії, власними руками!

​Усе йшло майже ідеально. Я дуже обережно тримала свій горщик, намагаючись не зачепити колючі листочки. Але раптом Кара, яка тягнулася за довгим пінцетом, випадково штовхнула мій горщик.

​Я втратила рівновагу. Горщик вислизнув із рук, упав на підлогу й з гучним тріском розбився. Бідна рослина розірвалася навпіл, виплеснувши густий зелений слиз із жахливим запахом підгорілої спаржі.

​Професор Лорін миттєво опинився поруч.Його обличчя стало суворим.

​— Сабрен! — холодно мовив він. — Завтра вдосвіта, без сніданку, чекаю вас у теплиці з кактусами. Будете вчитися акуратності.

​Далі була Теорія Порталів в аудиторії №12. Магістр Лан — тонкий, сухий чоловік із монотонним голосом — говорив так нудно, що можна було заснути за перші п'ять хвилин. Він нудно пояснював стабільність фазових кілець та правила портальних колапсів.

​Поки він писав на дошці, ми з Карою почали тихенько шепотітися.

​— Знаєш, — тихо мовила я Карі, — викрадачі того вечора точно використали якийсь портал. Саме тому їх і не можуть знайти. Портальна магія замітає всі сліди.

​Ейдан, який сидів прямо перед нами, раптом різко обернувся. Його погляд був дивно напруженим.

​— Що? — тихо, але дуже чітко запитав він. — Ти щось знаєш про викрадення, Ейріно?

​Я миттєво злякалася, що Кара зараз ляпне щось зайве про мій дар або про те, що я бачила в парку, тому швидко випереджаючи її, заперечила:

​— Ні! Нічого я не знаю, це просто чутки серед студентів. Я просто припустила.

​Ейдан ще кілька секунд уважно дивився на мене, а потім мовчки повернувся до дошки. Лекція закінчилася, але в моїй голові знову й знову крутилися спогади про тіні біля арки та той жахливий крик у пітьмі.

​Після занять я вийшла у двір. На галявині під великим розлогим деревом я помітила Семюеля. Він сидів на траві й щось захоплено записував у блокнот. Я вирішила підійти.

​— Складаєш плани з підкорення академії? — усміхаючись, запитала я, сідаючи поруч на траву.

​— Мабуть, — усміхнувся Сем, згортаючи блокнот. — А ти як? Відійшла від нашої нічної прогулянки?

​Я зітхнула, зібрала думки й чесно подивилася йому в очі:

​— Сем, ти насправді дуже гарний, класний, і ти мені дуже подобаєшся як людина. Але... я хочу, щоб ми залишилися друзями. Я не відчуваю нічого більшого.

​Семюель на кілька секунд замовк. Його обличчя стало серйозним, він уважно подивився на мене, а потім тихо зітхнув:

​— Що ж... Обіцяю стати для тебе найкращим другом. Але попереджаю, Ейріно: я не відступлюся. Одного дня ти пошкодуєш, що відмовила мені зараз.

​Я посміхнулася й легенько штовхнула його плечем:

​— Побачимо.

​Потім я згадала про вчорашнє й вирішила розповісти:

​— До речі, до мене в Архіві підходив Таер Сіртан. Він вибачився за той випадок у посадці.

​Семюель миттєво напружився, а його очі темніли від гніву.

​— Будь з ним дуже обережною, Ейріно, — суворо мовив він. — Сіртан ніколи не грає чесно. Йому не потрібні прості вибачення чи розмови. Він обов'язково щось замислив.

​— Я буду обережною, обіцяю, — відповіла я.

​Сем знову посміхнувся своєю звичною бешкетною усмішкою:

​— Ну нічого. Мій план «дружба, яка перетвориться на щось більше до другого семестру» тільки починається!

​Я засміялася, зірвала з трави листок і кинула в нього:

​— Навіть не сподівайся!

​Мені стало неймовірно легко, просто й весело. Я зрозуміла, що Семюель — це людина, якій я справді можу довіряти, і він став для мене справжнім, надійним другом.