Розділ 13

Настав вечір. Я почала готуватися до зустрічі з автором таємничої записки.

​Аби почуватися впевненіше й не привертати зайвої уваги, я одягла темно-синю сукню з грубого полотна поверх чорних штанів і зручної туніки, а волосся повністю сховала під глибоким капюшоном темного плаща. Коли я на мить зиркнула у дзеркало, то майже не впізнала себе — лише мої насторожені, сповнені тривоги очі видавали внутрішній страх.

​Я чудово розуміла, що це цілком може бути пастка. Хтось прямо зараз викрадає студентів в академії, і якщо за мною стежили, ця нічна зустріч — просто ідеальний момент для чергового злочину. На секунду в мене виникло коливання: може, все ж побігти до професора Брієра? Але я швидко відкинула цю думку. Дивна записка про «очі не як у всіх» швидше потрапить до медичного записника, ніж змусить викладача діяти. Тому я вирішила йти сама — обережно, як мисливець, а не як беззахисна здобич.

​Я крадькома вийшла з гуртожитку, оминаючи освітлені алеї, і підійшла до південного корпусу Моірре. Навколо не було жодної душі. Я швидко пірнула в кущі бузини, що росли поруч, затамувавши подих і роздивляючись довкола.

​— Ейріно? Ти що, в кущах ховаєшся? — раптом лунко пролунав голос прямо за моєю спиною.

​Я від несподіванки аж підскочила, різко обернулася й схопилася за серце. Передо мною стояв Семюель із теплою, трохи винуватою усмішкою.

​— Сем?! — обурено вигукнула я, вилазячи з кущів і обтрушуючи плащ. — Це ти написав цю записку?! Ти збожеволів?!

​— Ну вибач, вибач, — Семюель підняв руки в захисному жесті, хоча в його очах бігали бешкетні бісики. — Я не хотів тебе налякати.

​— Не хотів налякати?! — мій голос тремтів від обурення. — Сем, у нас в академії студентів викрадають! А ти надсилаєш мені анонімки в сумку! Це взагалі не смішно!

​Семюель трохи насупився, і його грайливий настрій зник.

​— Я правда не думав, що це так тебе налякає, — тихо й щиро мовив він. — Я просто хотів показати тобі одне особливе місце. На один вечір. Прошу тебе, Ейріно, просто довірся мені. Без страху.

​Він простягнув мені свою широку долоню й подивився прямо в очі. По його обличчю було видно, що він справді не мав на увазі нічого поганого. Після короткої внутрішньої боротьби я зітхнула, заспокоїла дихання й поклала свою долоню в його.

​Семюель усміхнувся й повів мене бічним ходом до Круглої Башти. Ми піднімалися крученими кам'яними сходами на самий вершок, аж поки не вийшли на відкритий оглядовий майданчик під відкритим небом.

​У мене аж подих перехопило. На майданчику на нас чекав справжній романтичний куточок: на підлозі була розстелена м'яка тепла ковдра, довкола горіли маленькі магічні свічки, у плетеному кошику лежали свіжі фрукти й солодощі, а поруч стояла пляшка з чимось схожим на елітне шампанське. З самої вежі відкривався просто вражаючий вид на нічне місто, оповите вогнями, та безкрає зоряне небо.

​— І що це таке? — усміхнулася я, піднявши брову. — Побачення?

​— Ні-ні, ти що! Яке побачення? — із вдаваною серйозністю вигукнув Семюель, розмахуючи руками. — Це просто демонстрація мого глибокого захоплення красивими романтичними пейзажами! І я вирішив поділитися цією красою з тобою.

​Він підійшов ближче, обережно накинув мені на плечі теплий плед, мимохідь легенько торкнувшись пальцями моєї шиї, і ми сіли на ковдру.

​Розмова текла надзвичайно легко й невимушено. Сем розпитував мене про навчання, про моє рідне містечко, а я обережно відповідала, слухаючи його веселі історії. Через якийсь час я уважно подивилася на нього й мовила:

​— Знаєш, Сем, а ти виявляється зовсім не такий легковажний, яким намагаєшся здаватися.

​— Це чому це? — здивувався він, наливаючи мені у келих напій.

​— Ну, я ж бачила, як ти пробивав той магічний бар'єр на випробуванні. І як ти розібрався із Сіртаном у посадці, — відверто сказала я. — Ти сильний і розумний. Просто ховаєш це за жартами.

​Семюель трохи мовчав, розглядаючи зірки, а потім тепло подивився на мене:

​— А ти не така боязка, як прикидаєшся, Ейріно. У тобі є дуже міцний стрижень.

​Вечір минув абсолютно непомітно за розмовами та сміхом. Коли за північ стало зовсім пізно, Сем наполіг на тому, щоб особисто провести мене до гуртожитку.

​Ми дійшли до моєї кімнати. У темному коридорі Семюель зупинився прямо перед моїми дверима. Його погляд раптом став важким, гарячим і дуже виразним. Він повільно нахилився до мого обличчя, напевно збираючись мене поцілувати…

​Але я вчасно зробила легкий крок назад, злегка посміхнувшись.

​— Дякую за чудовий вечір, Сем. На добраніч, — тихо мовила я.

​Він на мить застиг, а потім доброзичливо засміявся, зрозумівши мій натяк.

​— На добраніч, Ейріно. До завтра.

​Я зачинила двері й прислонилася до них спиною. Серце в грудях калатало дуже швидко, а на губах блукала дивна, мимовільна посмішка.

​Я роздяглася й лягла в ліжко, вкрившись ковдрою. Заплющивши очі, я спробувала чесно й спокійно розібратися у своїх почуттях. Семюель дійсно дуже гарний, харизматичний, усміхнений і розумний. Він точно вміє справляти враження на дівчат. Мені було неймовірно приємно з ним говорити, цікаво слухати його жарти, і від його пильного погляду всередині все приємно завмирало. Я відчувала до нього щиру симпатію й велику повагу.

​Але якщо бути чесною перед собою — всередині панував цілковитий спокій. Жодних «метеликів у животі», жодних божевільних романтичних поривів. Я не була в нього закохана. Мені просто було цікаво, що буде далі в нашому спілкуванні.

​З цими спокійними думками я нарешті міцно заснула.