Розділ 9

На наступний ранок у нас за розкладом була лекція професорки Ніаліс. Вона викладала теорію магічних потоків і мала репутацію надзвичайно суворої та вимогливої викладачки. В аудиторії панувала тиша, адже за найменший шепіт можна було легко вилетіти за двері.

​— Сьогоднішня наша тема — фундаментальна структура магічних потоків та методи їхнього стабілізування у важких умовах, — розпочала Ніаліс, швидко малюючи крейдою на дошці складну магічну схему із безліччю ліній і знаків. — Багато з вас помилково вважають, що магія — це просто імпульс вашої волі. Це дилетантство. Магія — це чітка математика. Якщо ви не вмієте розраховувати опір магічної жили у власному тілі, ваші закляття в кращому випадку просто розвіються, а в гіршому — вибухнуть у ваших же руках.

​Вона повернулася до аудиторії й окинула студентів суворим поглядом.

​— Хто може сказати, що відбувається з магічним потоком під час різкого перепаду температури? — запитала професорка.

​Кілька студентів з перших рядів одразу підняли руки, і Ніаліс почала викликати їх по черзі, розбираючи схему детальніше.

​Я намагалася конспектувати кожне її слово, але постійно відчувала на собі чийсь пильний погляд. Повернувши голову, я помітила Семюеля. Він сидів через декілька запек від мене, підперши підборіддя рукою, і зовсім не дивився на дошку. Він дивився тільки на мене. Його погляд був настільки тривалим і виразним, що мені стало дуже ніяково. Щоки потеплішали, тож я швидко відвернулася й знову вдала, що уважно слухаю Ніаліс.

​Після закінчення лекції ми з Карою та Ейданом пішли до їдальні. Вибрали собі вільний стіл у найдальшому кутку приміщення, якомога далі від мажорів на чолі із Сіртаном.

​— Ви вже чули останні новини? — тихим, збудженим шепотом запитав Ейдан, підсуваючись ближче до нас і поставивши піднос. — Викрали ще одного студента! З третього курсу! Він просто зник увечері, і ніхто не знає, де він!

​Я миттєво підняла очі й непомітно штовхнула Кару ногою під столом. Вона здивовано подивилася на мене, а я швидко негативно похитала головою, даючи зрозуміти, що Ейдану нічого розказувати не слід.

​— Та ти що! — удавано здивувалася Кара, зрозумівши мій натяк. — Знову зникнення? Жах якийсь…

​— І що про це кажуть? — обережно запитала я в Ейдана, роблячи вигляд, ніби чую про це вперше.

​— Всі перешіптуються, що в академії коїться щось недобре, — тихо відповів Ейдан, розглядаючи свій суп. — Викладачі мовчать, але ходять чутки, що це вже не перший випадок.

​Після їдальні в нас залишалася ще довга перерва. Я дуже любила прогулянки на свіжому повітрі, тому вирішила піти до невеликої посадки на околиці академічного парку. Там було тихо й спокійно. Я повільно йшла між дерев, збираючи дрібні польові квіти, щоб хоч трохи заспокоїти нерви після останніх подій.

​Раптом позаду луснула гілка. Я швидко обернулася й із жахом побачила Таера Сіртана. Він спирався на стовбур дерева й спокійно спостерігав за мною.

​— Ти знову тут одна, Ейріно, — з легким смішком мовив він, роблячи крок до мене.

​— Що ти тут робиш? Ти стежив за мною? — обережно запитала я, відступаючи на пів кроку назад.

​— Стежив? Ні, просто прогулювався, — Таер склав руки на грудях і уважно окинув мене поглядом. — Знаєш, а ти справді незвичайна. Більшість дівчат у цій академії мріють опинитися на твоєму місці й отримати мою увагу. А ти бігаєш від мене по посадках і збираєш квіточки. Це навіть цікаво.

​— Я не бігаю від тебе, Таере, — відповіла я, намагаючись тримати голос спокійним. — Я просто хочу, щоб ти дав мені спокій.

​— Не вийде, — Таер підійшов зовсім близько й спробував торкнутися мого волосся. — Ти мені сподобалася. З кожним днем ти подобаєшся мені все більше. Погоджуйся на мою пропозицію, і життя в академії стане для тебе казкою.

​— Я вже казала тобі свою відповідь, — твердо відрізала я й різко відсахнулася від його руки. — Ні. Ніколи.

​Його обличчя миттєво змінилося. Доброзичлива усмішка зникла, а в очах спалахнула справжня лють.

​— Ти думаєш, що можеш так просто мені відмовляти?! — просичав він і раптом ривком схопив мене за обидва зап'ястя, притискаючи до товстого стовбура дерева.

​— Пусти! Збожеволів?! Пусти мене! — закричала я, намагаючись вирватися, але він був набагато сильнішим.

​— Ти будеш моєю, зрозуміла?! Хочеш ти цього чи ні! — нахабно вигукнув Сіртан, нахиляючись до мого обличчя й намагаючись насильно поцілувати та зірвати з мене кофту.

​Я пручалася з усіх сил, але не могла його відштовхнути. І раптом із-за дерев вискочив Семюель.

​— Прибери від неї свої руки, виродку! — загарчав Сем і з розмаху впаяв Сіртану кулаком прямо в обличчя.

​Таер відлетів убік і випустив мене. Я впала на траву, важко дихаючи й притискаючи розірваний комір до шиї.

​Між Семюелем і Сіртаном миттєво зчинилася жорстока бійка. Вони зчепилися, качаючись по землі й завдаючи один одному ударів. Семюель виявився сильнішим і спритнішим — він швидко притиснув Сіртана до землі й заніс кулак для нового удару.

​— Задумайся, що ти робиш, Крон! — виплюнув кров Сіртан, дивлячись на нього з люттю. — Мій дядько — один із найвпливовіших членів ради! Ти вилетиш звідси за один день, якщо торкнешся мене ще хоч раз!

​— Та мені плювати на твого дядька і на твої зв'язки! — викрикнув Семюель і ще раз вдарив його, остаточно вибивши із Сіртана спеку.

​Налякана до смерті, я не змогла більше на це дивитися. Я підхопилася з землі й щодуху вибігла з посадки, не чуючи нічого довкола.

​Я бігла, поки не вискочила на центральну алею, де майже одразу натрапила на Кару.

​— Ейріно! Боже мій, що з тобою знову сталося?! — перелякано вигукнула Кара, побачивши моє розпатлане волосся, розірваний одяг і сльози на очах.

​— Сіртан… — витиснула я з себе, задихаючись від плачу. — Він… він знайшов мене в посадці. Він намагався мене зґвалтувати!

​— Що?! — Кара аж зблідла, а потім її обличчя залилося червоною фарбою від обурення. — Та як цей мерзотник взагалі наважився?! Він остаточно з глузду з'їхав?! Ходімо негайно до викладачів, я цього так не залишу!