Розділ 5

Того ж вечора на мене чекав ще один приємний сюрприз — виявилося, що ми з Карою житимемо в одній кімнаті! Ми довго розмовляли, ділилися враженнями від першого дня й нарешті лягли спати.

​На наступний ранок я прокинулася першою. Повернувши голову, я з подивом побачила на своїй тумбочці магічну зачакловану мапу академії. Певно, це Кара тихо поклала її, поки я спала, щоб я більше ніде не блукала.

Мапа оживала на очах: на ній тоненькими лініями малювалися коридори та рухомі сходи. Раптом прямо на звороті мапи сам собою почав проявлятися розклад занять на сьогодні. Там було вказано, що наш курс іде на екскурсію до головної бібліотеки академії, яка називалася «Ардарос».

​Ми швидко зібралися, перекусили в їдальні й побігли шукати наш курс, щоб разом вирушити на екскурсію. По дорозі до нас приєднався Семюель. Він як завжди весело усміхнувся й запропонував свою компанію, від чого на душі стало трохи спокійніше.

​Бібліотекаркою виявилася професорка Тіорель. Вона зустріла нас біля високих різьблених дверей, видала кожному спеціальні медальйони-пропуски на перший рівень бібліотеки та одразу суворо зачитала правила поведінки. Нам суворо заборонили заходити в секції для старшокурсників, брати книжки без дозволу, а також наказали вчасно повертати літературу й правильно заповнювати формуляри.

​Поки професорка говорила, Семюель підійшов ближче до мене й знову почав легенько фліртувати, шепочучи якісь компліменти. Але я була настільки шокована розмірами бібліотеки та спантеличена купою нової інформації, що реагувала на його залицяння дуже мляво й просто розгублено усміхалася.

​Невдовзі ми трохи відокремилися від своєї групи й вирішили самі пройтися між велетенськими стелажами. Раптом за рогом ми зустріли Ейдана. Він поводився трохи дивно: виглядав надто збудженим і тримав у руках цілу купу важких книжок.

​— Ейдане, що ти тут робиш? — здивовано запитала я.

​Він здригнувся, швидко відвів погляд і якось занепокоєно мовив:

​— А, це ви... Та так, просто дещо шукав для навчання.

​Я лише потиснула плечима, не ставивши зайвих запитань, і ми з Семюелем пішли далі між полицями, роздивляючись старовинні корінці книжок. Поки я гортала якийсь підручник, Сем дістав із полиці товсту книжку з історії академії. Він прогортав кілька сторінок і раптом здивовано вигукнув:

​— Ого, Ейріно, подивись! Виявляється, це вперше в історії академії студентів змусили проходити таке випробування бар'єром, як ми вчора в амфітеатрі!

​Я підійшла ближче, щоб глянути на сторінку.

— Серйозно, Ейріно, подивись сюди, — Семюель підкликав мене пальцем і поклав важкий том на дерев’яну підставку між стелажами. — Оце розділ про вступні випробування за останні п’ятдесят років.

​Я підійшла ближче й нахилилася над жовтими сторінками.

​— І що там? — запитала я, розглядаючи дрібний шрифт.

​— А те, що раніше першокурсникам просто показували побутову магію або перевіряли теоретичні знання, — Семюель постукав вказівним пальцем по строчці внизу сторінки. — Ніхто ніколи не змушував студентів у перший же день лоб у лоб таранити магічні бар’єри на арені. Це ж взагалі не за програмою першого курсу!

​— То чому ж нам влаштували таке випробування? — я здивовано подивилася на нього. — Професор Лорін і професорка Ніаліс виглядали так, ніби це для них звичайна справа.

​— Бо в академії все змінилося буквально місяць тому, — Семюель стишив голос і нахилився трохи ближче до мене. — Ти хіба не чула?

​— Ні, я ж тільки з провінції приїхала, — зізналася я. — У нас про це нічого не казали.

​— Старого ректора відправили на пенсію, а разом із ним замінили половину ради викладачів, — пояснив Сем. — Тепер тут усе заправляє нова адміністрація. Вони прийшли з верхівок столиці й вирішили зробити з академії не просто школу, а справжній військовий вишкіл.

​— Але навіщо? Ми ж тільки приїхали, більшість з нас навіть базових заклять не знає!

​— Здається, вони щось шукають або когось перевіряють, — хмуро мовив Семюель, і його зазвичай веселе обличчя на мить стало серйозним. — Їм потрібні не просто студенти, а ті, у кого є справді сильний або рідкісний дар. Бачиш, як Брієр валить усіх питанням про ініціативу? А як Лорін змушує бігати? Це все не просто так. Вони відсіюють слабких з перших днів.

​— Це якось лякає, — тихо мовила я, згадавши суворий погляд Вальдена Брієра та його слова про те, що тут дуже легко вилетіти.

​— Не бійся, — Семюель знову тепло всміхнувся й легенько штовхнув мене плечем. — Поки ми тримаємося разом, ніяка нова адміністрація нам не страшна.

 Ми трохи це обговорили й дійшли висновку, що такі суворі нововведення, швидше за все, пов'язані зі зміною адміністрації в академії.