Розділ 2

Моя кімната в гуртожитку виявилася затишною: ліжко, шафа, письмовий стіл біля вікна. Я поставила свою валізу на підлогу й почала повільно розпаковувати речі. Акуратно розклала одяг по полицях, дістала декілька своїх улюблених книжок і поставила їх на стіл. 

​Коли з речами було закінчено, я вирішила, що мені варто вийти надвір і трохи подихати свіжим повітрям.

​Парк біля академії виявився величезним і дуже красивим. Скрізь росли високі старі дерева, а вздовж акуратних кам'яних доріжок стояли лавочки. Навколо було повно люду. Першокурсники збивалися в невеликі групи, щось голосно обговорювали, сміялися й знайомилися між собою.

​Дивлячись на них, я знову відчула себе розгубленою. Усі вони здавалися такими впевненими, радісними, наче точно знали, навіщо сюди прийшли. Я ж просто стояла збоку,  і не знала, куди подрітися.

​— Привіт! Ти чого тут одна стоїш? — раптом пролунав поруч дзвінкий, веселий голос.

​Я здригнулася й повернула голову. Поруч зі мною стояв високий, симпатичний хлопець-блондин. У нього були яскраві блакитні очі й шикарна, трохи бешкетна усмішка.

​— Е-ем… привіт, — ніяково відповіла я, мимоволі відступаючи на пів кроку назад.

​— Я бачу, ти тут когось шукаєш чи просто заблукала? Я Семюель, до речі. Можна просто Сем, — він дружньо всміхнувся й окинув мене цікавим поглядом. — А тебе як звати, красуне?

​— Ейріна, — тихо мовила я.

​— Ейріна… Гарне ім'я, — Семюель зробив крок ближче, склав руки на грудях і підморгнув мені. — Знаєш, з усіх першокурсників, яких я сьогодні бачив, ти найцікавіша. І найзагадковіша.

​Його щирий і відвертий флірт застав мене зненацька. Щоки миттєво запалали, і я почервоніла до самих кінчиків вух. Раптова увага від симпатичного хлопця остаточно мене збентежила. Я просто стояла, кліпала очима й не знала, що відповісти.

​Семюель це помітив. Він тихо засміявся, але цілком доброзичливо, без краплі глузування.

​— Добре, вибач, не буду тебе більше бентежити, — з легкістю мовив він і злегка підняв руки в захисному жесті. — Бачу, ти ще не звикла до місцевого оточення. Завтра в нас перша лекція. Побачимося там! Я обов'язково займу тобі місце поруч із собою, навіть не думай відмовитися.

​Він ще раз тепло всміхнувся, махнув мені рукою й легкою ходою покрокував до компанії інших студентів.

​Я залишилася стояти на доріжці. Почервоніння з щік поступово сходило, але на душі стало трохи тепліше. Принаймні, здається, в цій дивній академії є й нормальні, приємні люди.