Глава 24

Спогади

Ледве повернувши собі вертикальне положення й міцно упершись чоботами в розмоклу глину, я одразу ж гучно звернувся до кучера, намагаючись перекричати безжальний гуркіт стихії:

— Кучере! Скажи мені, якого біса ти взагалі повів карету цією занедбаною дорогою?! Ти що, засліп і не бачив попереджувального знака на роздоріжжі? Там же чорним по білому було чітко написано: «Небезпечно! Повертай!».

Молодий кучер, який від страху й шуму води заледве тямив, що відбувається, відповів мені зовсім не до ладу — мабуть, остаточно недочувши половину слів через закладені від страху вуха:

— Так, бачив я той клятий напис! Я тому й повернув сюди, бо там було написано: «Обережно повертай!». Ну от я, як порядний і слухняний візник, обережно усюди й повертав, куди дорога вела! Та звідки ж я, в біса, міг знати, що прямо перед самим маєтком на нас чекає така смертельна пастка?!

Я на мить аж застиг, абсолютно не розуміючи цієї безглуздої відповіді. Які ще «обережно повертай»? Що цей бовдур верзе? Не стримавшись, я обурено вигукнув:

— Ти що, дурню, загальноельфійську мову взагалі не вчив?! Де, покажи мені, де на тому щиті було написано слово «Обережно»?!

Але кучер, чи то через тваринний переляк, який повністю паралізував його мізки, чи то через суцільну стіну дощу, продовжував демонструвати просто феноменальну майстерність недочування.

Він обурено, загорлав у мій бік:

— Та що ти таке кажеш?! Яка ще загальномалійська мова? До чого тут вона?! Там було нормальними загальноельфійськими рунами написано! Не знаю, який бовдур і грамотій там той знак ставив! Краще б вони замість свого дурного «Обережно» написали великими літерами «Небезпечно»! Бо тут же дійсно дорога в один кінець. Ми, матір божа,  ледь голови не склали!

Тут я нарешті збагнув, що хлопець зараз перебуває в стані глибокого шоку й трохи не при собі.

Вести з ним філологічні дискусії серед ночі й з'ясовувати, хто з нас краще знає ельфійську, було справою абсолютно марною.

Не слід було більше витрачати на ці розмови дорогоцінний час.

Наскільки я встиг розгледіти під час минулого спалаху блискавки, зараз екіпаж насправді тримався відносно стійко.

Попри те, що одне заднє колесо безпорадно зависло над порожнечею, сама карета важко лягла масивним дубовим днищем на поки ще міцний край глинистого рову.

Зараз був саме той критичний момент, коли потрібно було негайно полишити пастку й першочергово звільнити коней з упряжі.

Треба було діяти блискавично, поки нескінченний, бурхливий потік води остаточно не розмив глиняний ґрунт під  вагою екіпажу!

Черговий спалах на небі яскраво підтвердив мої  роздуми. А ще...

В ту коротку, мінливу секунду, поки все навколо було залито сліпучим світлом сполоху бискавки, я мимохідь побачив обличчя дівчини... У профіль.

Вона якраз  повертала голову, розгублено дивлячись кудись у напівтемряву салону карети.

І я, абсолютно незрозуміло чому, в такий дикий,  небезпечний і невідповідний  для цього час... раптом зловив себе на думці, що вона надзвичайно, до перехоплення подиху вродлива.

У цьому своєму змоклому до нитки зеленому капелюшці, з-під якого неслухняними хвилями вибивалося яскраве, вогненно-руде волосся, що блищало від крапель дощу. Її витончені, правильні риси личика в мить грозового освітлення здалися мені просто... ідеальними.

«Та що це зі мною, в біса, коїться?! Про що я думаю прямо зараз?!» — подумки вилаяв я сам себе, відчуваючи, як обличчя пашить зовсім не від холодної води.

Ці двоє нещасних, як і їхні бідні коні, зараз перебувають у смертельній небезпеці, з якої їх треба витягувати  без жодних зволікань!

А я, як останній збоченець, стою тут посеред бурі,  і ловлю дике естетичне задоволення від миттєвого образу незнайомки, який для мене так люб’язно і вчасно висвітила ця клята блискавка.

Краще б вона взагалі не сяяла!

Бо тепер цей образ осяяного грозою, мокрого й прекрасного дівочого обличчя наче розпеченим залізом викарбувався у моїй свідомості.

«Ай-ай-ай! Який же ти кончений збоченець, Річарде! — безжально пристидав я сам себе, подумки даючи собі ляпаса. — Замість того, щоб рятувати людей, ти застиг як укопаний і смакуєш образ дівчинки у своїй голові! Боже, це ж практично те саме, що підглядання! Вона ж навіть не бачила, що ти на неї витріщаєшся! І чому? Ну чому ти повернув свою дурну голову саме туди, коли промайнула блискавка, га? Саме на неї! Бо вона дівчина? На кучера ти ж навіть не глянув, чхати на нього хотів! А на дівчину витріщився, щоб роздивитися, яка вона з себе! Збоченець як є!».

Щоб очистити голову від недоречних думок, я різко мотнув головою, і гучно сказав впевненим тоном  голосу:

— Слухайте мене сюди! Негайно полишайте карету! Живо вибирайтеся!

Кучер у повній паніці знову заверещав:

— Та ти що, здурів, чи що?! Якщо ми хоч на сантиметр ворухнемося, ця махіна одразу ж рухне на дно рову!

Усе з ним було зрозуміло. Хлопець переляканий майже до смерті, мізки відмовилися служити.