Глава 23

Спогади

Скажений вітер раптово перемінив напрямок, жорстоко швирнувши щільні потоки зливи мені прямо в обличчя.

Вода хлинула таким потужним валом, що я мало не захлинувся, судомно ковтаючи ротом холодну воду, замість повітря.

На додачу до всього, цей нічний шквал виявився настільки крижаним, що в один момент пройняв до самих кісток моє змоклі наскрізь тіло, затиснуте у важкому від брудної води, замерзлому одязі.

Тканина сорочки налилася наче свинцем, сковуючи рухи, але зважати на це не було коли.

З-за брами знову донісся розпачливий, сповнений тваринного жаху дівочий крик, а одразу за ним — такий самий переляканий, безнадійний зойк кучера.

У цих криках було стільки щирого відчаю, що моє серце миттєво стислося від лихого передчуття. 

А в голові панічним набатом бахнула єдина думка: «Невже я запізнився?! Невже вони зірвалися у рів?!»

Я щосили навалився всією вагою свого тіла на одну з важких металевих стулок брами. Намокле залізо неохоче, із жалібним глухим скрипом піддалося моєму титанічному зусиллю.

Повільно, сантиметр за сантиметром, стулка все ж таки прочинилася назовні.

Цього зазору було цілком достатньо — тепер тут міг вільно проскочити навіть вершник із конем.

Що саме відбувалося там, за межами моїх воріт, на самому краю розмитого рову, я досі не бачив крізь суцільну водяну завісу.

До моїх вух долітало лише страшне, хрипке, надривне стигнання нещасних коней, які наче задихалися. Але в цей критичний момент мені знову прийшла на поміч сама стихія. 

Черговий сліпучий спалах подвійної блискавки на мить перетворив ніч на день і вихопив із темряви жахливу картину.

Карета ще сильніше сповзла колісьми у бік глибокого рову. Її крен став настільки критичним, що один із коней опинився у напівпідвішеному стані, безпорадно перебираючи ногами багнюку.

Тяжка упряж перетиснула бідній тварині горло, заважаючи дихати, і вона, збожеволівши від паніки та ядухи, жалібно, придушено іржала й хрипіла на всю глотку.

Сам кучер у цей час відчайдушно, з останніх сил, намагався чіплятися за шкіряний мокрий слизікий дах екіпажу, намагаючись утримати рівновагу.

Я не зволікав жодної секунди. Рвонув у їхній бік через прочинену браму, проте вроджена обережність старого бійця все одно нагадувала про себе.

Про безпеку забувати не слід було навіть під час рятувальної операції. Хто знає, ким насправді є ці нічні візитери?

Вони цілком могли прибути до моїх кордонів із найгіршими, підступними намірами. Хоч і самі потрапили у халепу.

Піднявши важку залізну кувалду на рівень голови, готовій будь-якої миті перетворити її на смертоносну зброю, я на бігу знову загорлав у бік незваних гостей.

Цього разу мій голос звучав уже не так загрозливо, як уперше, але все ще суворо й владно:

— Я востаннє питаю, хто ви такі?! Чому приперлися сюди серед ночі?! Куди тримали шлях?!

У темряві, до якої мої очі нарешті почали потроху звикати, попереду чіткіше проступили нечіткі обриси похиленої карети.

Кучер, намагаючись перекричати шалений гуркіт зливи та рев вітру, щосили закричав у відповідь:

— Ми їхали до Лорда Абадона! Ми до нього...

В той час як кучер проговорював речення, черговий подвійний розряд блискавки знову розірвав небосхил, злісно висвітивши кожну деталь цієї божевільної сцени.

Я чітко побачив кучера, який судомно тримався за край даху карети. А з відчиненого вікна екіпажу на половину свого стану висунулася дівчина у зеленій, абсолютно мокрій сукні, яка облепила її тіло. 

Та в такому ж повністю просяклому водою капелюшку, з-під якого стирчали пасма насиченого рудого волосся.

І саме в цю мить...

Моя нога за щось зачепилася у цій клятій, слизькій багнюці.

На підступному глиняному замісі підошви чобіт зрадницьки роз'їхалися спочктку в різні боки, а в наступну секунду мої ноги злетіли догори так стрімко, наче хтось з силою смикнув мене за невидимі мотузки прив’язані до ніг.

Кувалда з глухим плеском вилетіло з рук у невідомому напрямку. А я, перекинувшись у повітрі, останні кілька метрів до карети дістався у найганебніший спосіб — ковзаючи на власній спині по мокрому глинищу.

Мій "шлях" закінчився майже миттєво але можно сказати ефектно. 

Я буквально пришвартувався до карети, з усього маху врізавшись сідницями прямо в переднє масивне колесо, а ноги мої за інерцією закинулися на обід.

Усе це трапилося за якусь долю секунди. І спалах блискавки був настільки вчасним, що кожен із нас трьох встиг у найдрібніших деталях усвідомити, що щойно відбулося з грізним господарем маєтку.

Кучер навіть не встиг договорити своє речення. Але відчув як від мого потужного "тарану" екіпаж відчутно здригнувся. 

Хлопець зрозумів, що «рятівник» уже прибув до порту "карета", після свого вільного плавання багнюкою. Злякавшись, що цей удар остаточно переверне екіпаж, кучер панічно верескнув, незакічивши минуле речення: