Глава 10

 Вона теж стиснула губи і, склавши веєр та насупившись, подивилася на мене. В її очах спалахнув вогонь холодної рішучості, коли вона відповіла:

— Ну до чого тут він? Ну до чого? Я — твоя жінка! Я маю перед тобою, як і ти переді мною, певні обов’язки, які треба виконувати! Це як торговельний контракт. Ми повинні виконувати певні зобов’язання один перед одним в межах цього контракту. А все, що поза межею того контракту, нас не повинно стосуватися! І Вельмонт не маленький хлопчик. Він відмінно розуміє, що я вже роками є жінкою іншого чоловіка!

Я багатозначно кивнув і відповів, карбуючи кожне слово:

— М-г... І це значить, що можна спокійно ранити його почуття і завдавати йому болю, а він повинен розуміти це, ковтати і весело тобі посміхатися, бо ти ж наче як за контрактом у шлюбі? Я вірно тебе зрозумів?

Елізавета насуплено мовчала, дивлячись на мене важким поглядом. Лише її дихання почало прискорюватись, видаючи в ній наростаючу хвилю обурення, яку вона вже заледве стримувала.

Я тим часом продовжив, не даючи їй оговтатись:

— А скажи мені чесно, ти б спокійно поставилася, якби дізналася, що Вельмонт проводить ночі з іншою жінкою?

Очі Елізавети широко розкрилися, в них миттєво спалахнув гнів, і вона випалила:

— НІ! Ти знову починаєш? Я тобі вже говорила: якщо він буде з іншою жінкою, це буде зрада! Я цього ніколи не пробачу! А я — заміжня!

Я знов кивнув і відповів, відчуваючи, як абсурдність її логіки тисне на скроні:

— Зрозуміло... Тобто твій статус повинен виправдовувати тебе, і Вельмонт повинен до цього нормально ставитися. А якщо Вельмонт одружиться? То це його не виправдовує? Це та сама зрада?

Елізавета, так само швидко дихаючи, майже вигукнула:

— Ні! Це його б не виправдало! Не важливо! Дружина то буде чи інша якась хвойда! Якщо він буде з іншою жінкою, то буде зрада мені! І в мене інша ситуація! В нас з тобою зовсім інша ситуація. Цей шлюб був вимушеним! Тому мене це виправдовує, бо це було вимушено, а не через моє власне бажання!

Я всміхнувся — гірко і виклично — і сказав:

— Ну дивись. Вельмонт — збіднілий аристократ, але з багатим історичним корінням. Його родина ледь кінці з кінцями зводить. Ти розумієш, що насправді він теж може бути змушений вступити у вимушений шлюб з багатою фавориткою, яка женеться за таким фамільним надбанням, як у Вельмонта. І він так само змушений буде, як ти кажеш, за контрактом виконувати зобов’язання. Це теж буде зрада?

Обличчя Елізавети вмить спалахнуло. Вона почала швидко одягати черевички знову, нервово поправляючи сукню, і обурено вигукнула:

— Ти навмисно з самого ранку мені настрій вирішив споганити! Я не буду відповідати на твої дурні питання. Хоча ні! Відповім! Так! Все — зрада! Любий зв’язок з іншою жінкою — зрада!

Я миттєво, не даючи їй піти просто так, відповів:

— Дуже цікаво виходить, Елізавето. І ще одне дуже цікаво, за які ж ти подружні обов’язки так хвилюєшся?

Елізавета, вже виходячи з кімнати, все так само обурено кинула мені у відповідь, майже зупинившись у дверях:

— Ти що, смієшся наді мною? Звичайні подружні обов’язки! Слідкувати, щоб чоловік не вчиняв необдумані вчинки, слідкувати за затишком у сім’ї, щоб чоловік відчував себе комфортно у ліжку, та щоб біля нього не крутилися усілякі фурії! Я — відповідальна і добре розумію, що таке обов’язок! А от ти всі ці шість років ставишся до цих обов’язків безвідповідально! І взагалі, якого біса ти взагалі хвилюєшся за почуття іншого чоловіка???

Я обурено вигукнув їй у спину:

 — Бо Вельмонт — нормальний чоловік! Він не заслуговує на біль!

Елізавета від обурення зайшлася криком у відповідь, вже з коридору:

 — Та ви обидва ненормальні!! Ні ти, ні він не можете дати в повному обсязі те, що потрібно жінці!

І вона швидко залишила кабінет. Я залишився один. Сперся руками на стіл та закрив обличчя долонями, відчуваючи, як голова розколюється від напруги.

«Як так все могло закрутитися? Чому доля так пожартувала з моєю сім’єю, що я був вимушений одружитися. Це точно злий рок.... Одружитися , але знайти свою кохану, в іншій дівчині,  яка не вірить в твоє кохання...»